08 вересня 2024 р. 23:16
45
Зображення: Інтент/ШІ
Перейменування вулиць в Одесі виросло із суто міської теми. Про те, як триває процес декомунізації та деколонізації, говорять і на всеукраїнському рівні. Тема то з’являється у публічному просторі, то зникає. Останній великий крок зробила Одеська ОВА.
29 липня стало відомо, що голова Одеської обласної державної адміністрації Олег Кіпер підписав розпорядження про перейменування низки вулиць, провулків та інших топонімічних назв в Одесі та області.
Зокрема в Одесі перейменовано 84 топоніми. Новина викликала бурхливу реакцію у багатьох одеситів. Рішення обласної влади викликано тим, що у лютому депутати Одеської міської ради не підтримали проєкт рішення про перейменування топонімів міста.
Згідно із законом України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімів”, Одеська міська рада мала перейменувати усі ці вулиці до 27 січня 2024 року. Після цього в мера Геннадія Труханова було три місяці, щоб перейменувати вулиці власним розпорядженням. Він цього не зробив.
В рішенні за підписом Олега Кіпера з 84 перейменувань 22 мають відношення до російсько-української війни, 11 до Української революції (також Визвольні змагання) у 1917-1921 роках.
Українська революція (також Визвольні змагання) — низка подій, пов’язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917—1921 роках.
Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в російській імперії. В Україні утворився альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР), яка стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський.
У період 1917—1921 років Україна пережила різні форми національної державності: УНР, Українська Держава, ЗУНР, Кубанська НР, а також Кримська ДР. Українські етнічні території були розділені між Українською СРР, Польською Республікою, Румунським королівством та Чехословацькою Республікою. Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка стала наслідком незгуртованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, відмінностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами. Однак, не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації та відродила традицію української державності.
Це назви підрозділів, загиблих воїнів та громадських осіб. 16 нових назв не стосуються конкретних осіб. Інші нові назви топонімів отримали ім’я та прізвища діячів мистецтв, культури, науки, спортсменів, історичних особистостей, які зробили значний внесок у боротьбу проти російської імперії та декомунізацію України.
На честь чоловіків названо 58 топонімів, жінок 9, ще 17 нових назв ґендерно нейтральні.
Цим матеріалом Інтент продовжує серію публікацій, в якій ми розповімо, хто є хто на новій мапі вулиць Одеси. Ми вже розповіли які топоніми міста отримали назву на честь загиблих воїнів і патріотів.
Нові назви вулиць Одеси
Хаджибейський район
Вулиця Михайла Білинського (станом на 29.07.2024 року вулиця Амвросія Бучми)
Фото: Вікіпедія
Михайло Білинський (1883 — 17 1921) — український військовий діяч, контрадмірал УНР. Наприкінці 1917 р. — один з організаторів українського морського міністерства. Міністр морських справ УНР. Міністр внутрішніх справ УНР. Організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР (1919—1921). Загинув у бою під час Другого зимового походу. Ім’я Адмірала Білинського присвоєно 36-й окремій бригаді морської піхоти Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Вулиця Семена Комірного (станом на 29.07.2024 року вулиця Гагаріна)
Семен Комірний – уповноважений Центральної Ради, керівник головного крайового комісаріату Херсонської, Катеринославської і Таврійської губерній. Розстріляний більшовиками в Одесі влітку 1919 року.
Провулок Михайла Гордієвського (станом на 29.07.2024 року провулок Гагаріна)
Фото: Енциклопедія сучасної України
Михайло Гордієвський (1885 – 1938) — український філософ, історик, педагог. Член Товариства українських поступовців, Української партії соціалістів-революціонерів. Закінчив Київську духовну семінарію, історико-філологічний факультет Новоросійського університету (1910, Одеса). Був залишений на кафедрі філософії з метою підготовки для отримання звання професора під керівництвом М. Ланге. По закінченні аспірантури у 1915 році склав магістерський екзамен. В той самий час він працював учителем історії в реальній школі та жіночій гімназії. У 1915—1917, 1918—1920 роках був приват-доцентом кафедри філософії Новоросійського університету та Одеських вищих жіночих курсів. Активний діяч українського національно-визвольного руху в Одесі.
Вулиця Павла Клепацького (станом на 29.07.2024 року вулиця Гаріна)
Павло Клепацький (1885 – після 1938) – дослідник історії України середньовічної й нової доби, питань історичного краєзнавства, історіограф, джерелознавець, архівознавець, літературознавець, педагог, член Української Центральної Ради. Закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі (1908), до 1917 викладав у цьому університеті. Приват-доцент, професор Кам’янець-Подільського державного українського університету (1918—1920). Член Української Центральної Ради від Херсонської губернії. Після встановлення радянської влади проводив обстеження історико-культурних пам’яток Кам’янця-Подільського, визначав конкретні заходи щодо їх охорони і збереження. З 7 червня 1922 очолював архівне управління Кам’янець-Подільського повітового комітету пам’яток старовини, мистецтв та природи (1922). За лояльне відношення до Центральної Ради й Директорії УНР 1922 був заарештований чекістами, але через півтора місяця звільнений за відсутністю доказів. Викладач, професор Полтавського інституту народної освіти (1923—1931).
Провулок Георгія Гусака-Гусаченка (станом на 29.07.2024 року провулок Ползунова другий)
Георгій Гусак-Гусаченко, колишній командир добровольчого дроздовського загону, стояв на чолі української підпільної армії, яка мала підтримати дії УНР. Був затриманий ОГНК в травні 1920 року, страчений у грудні того ж року.
Сквер Дмитра Дорошенка (станом на 29.07.2024 року сквер Серединський)
Фото: Вікіпедія
Дмитро Дорошенко (1882 – 11951) — український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. З квітня 1917 року — крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Української Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар (губернатор) за часів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради УНР з вересня 1917 року до січня 1918 року. У травні-листопаді 1918 — міністр закордонних справ Української Держави. З 1919 року — в еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ.
Приморський район
Вулиця Андрія Гулого-Гуленка (станом на 29.07.2024 року Віцеадмірала Азарова)
Фото: Вікіпедія
Андрій Гулий-Гуленко (1886 – 1929) — український військовий діяч часів УНР, отаман та генерал-хорунжий армії УНР. Після Лютневої революції був один із організаторів українського руху на румунському фронті, делегатом РУМЧЕРОДу та Першого всеукраїнського військового з’їзду. З листопада 1917 року — начальник господарчого відділу управління технічних військ Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у січні 1918 року у Києві. Арештований чекістами 17 липня 1922. 30 квітня 1929 року Андрій Гулий-Гуленко колегією ОДПУ був засуджений до розстрілу по ст. 58-6 і 10 травня страчений у Москві.
Вулиця Всеволода Змієнка (станом на 29.07.2024 року вулиця Дворянська)
Фото: Вікіпедія
Всеволод Змієнко (1886 – 1938) — генерал-хорунжий Армії УНР, народився в Одесі. Визначний військовий діяч Армії УНР, один з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі. Під час перебування в еміграції у Польщі працював у Генеральному штабі Армії УНР, упродовж 1928—1936 років очолював підрозділи розвідки та контррозвідки, підготував основні концептуальні засади розвідки, вважаючи її “мозковою клітиною” штабу.
Вулиця Січових Стрільців (станом на 29.07.2024 року вулиця Леваневського)
Присяга Січових Стрільців. Фото: Вікіпедія
Січові Стрільці — військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково з українців з Галичини та Буковини, військовополонених з австро-угорської армії.
Провулок Січовий (станом на 29.07.2024 року провулок Леваневського)
Вулиця Михайла Омеляновича-Павленка (станом на 29.07.2024 року вулиця Маріїнська)
Фото: Вікіпедія
Михайло Омелянович-Павленко (1878 – 1952) – визначний український діяч, генерал-полковник Армії УНР, український воєначальник, до 1917 року полковник російської армії, за доби УНР – генерал армії УНР, Начальний командант УГА. Командував операціями Першого зимового походу (1920 року).
Запис #громадськемісце Перейменування вулиць Одеси: які топоніми отримали імена героїв Визвольних змагань #одеса #odesa #odessa #одесса спершу з’явиться на Громадське Місце Одеса.