- Народний аматорський хор ветеранів «Прометей» — це чоловіки й жінки різних професій, яких об’єднала любов до музики.
- Кожен хорист та хористка має багатий життєвий досвід і свої таланти. Для них бути частиною колективу, якому вже чотири десятки років — це не просто можливість співати, для багатьох це ще й розрада.
- Ми потрапили на одну з репетицій і познайомимо вас ближче із хористами
Минулого року народний аматорський хор ветеранів «Прометей» відсвяткував сорокалітній ювілей. Колектив заснував у грудні 1983 року тодішній директор Будинку культури залізничників Олег Єрьоменко. Він запропонував Віктору Дацюку, котрий працював музкерівником в училищі, очолити хор.
За сорок років свого існування «Прометей» змінив не одного керманича і здебільшого керівники затримувалися ненадовго. Винятком стала Валентина Наумова, яка очолювала хор протягом п’яти років, а нині виступає у якості хористки. Пережив колектив і складні моменти, коли був під загрозою розпаду. Це було у 1998 році. Хор залишився без керівника. Тоді «Прометей» взяла під своє крило Валентина Гарнага.
— Я сама з Самгородка і там була директором будинку культури, — розповідає Валентина Гарнага. — Ми побудували величезний будинок культури, я вела там хор на 80 учасників. Але в 90-их село збанкрутувало, грошей немає, платити за що немає, ні лампочку немає за що вкрутити, ні віника купити. Будинок культури зачиняють на великий замок, а моя трудова книжка була у Козятині, тому що культура була тоді районна. Керівник культури Валентина Панчішна каже мені: «Ти одна в нас по району з вищою освітою, ми тебе без роботи не залишимо». І мене забрали в районний будинок культури. Тут я працювала методистом по вокальному жанру. Був у мене ансамбль. Одного дня приходять хористи з «Прометею», ледь не плачуть, кажуть до Панчішної: «Дайте нам когось, хор розпадається». Панчішна мене викликає в кабінет і питає: «Візьметесь за хор?»
Відео дня
Валентина спочатку вагалася, адже вже мала колектив ансамблю в районному будинку культури, та й працювала з ранку до вечора, та все таки погодилася. Спершу поєднувала роботу в РБК і керівництво хором, а коли пішла на пенсію, повністю присвятила себе «Прометею».
Забувають про горе та проблеми
Наразі колектив налічує двадцять вісім хористів. Більшість із них — жінки. Хоча були такі періоди, що в «Прометеї» було і по 35 учасників. Усі вони — як велика співоча родина. Разом ділять і горе, і радість.
— Ви самі розумієте, люди у віці, трапляється таке, що ховаємо ми своїх хористів, — продовжує Валентина Гарнага. — Тоді всі разом йдемо на похорон, проводжаємо в останню путь, я говорю слово прощальне. Якщо хтось хворіє, ми провідуємо в лікарні. Розділяємо і радісні моменти, як сьогодні. Нещодавно у нашої хористки, Світлани Сибірянської був День народження. Сьогодні всі разом на репетиції будемо її вітати.
Світлана Сибірянська — найстарша учасниця хору. Педагог за фахом, вона працювала не лише в Козятині, а й у столиці. Викладала фізику, астрономію, креслення та електротехніку. Читала уроки у школі №9, училищі та вечірній школі. Попри те, що зараз Світлані важко ходити, вона не пропускає ані репетиції, ані виступи.
— Я співаю ще зі школи, — розповідає Світлана. — Ще в шкільні роки я ходила до хору. Я не можу без співів. У «Прометей» я прийшла дуже давно. Цей хор мені найкращий. Мені дорогі всі хористи.
— Я вже двадцять років сюди ходжу і хотіла б, щоб іще двадцять років був цей хор, щоб була Валентина Йосипівна здорова, бо вона з нами як з маленькими, — додає Євдокія Ботнар.
Окрім Світлани Сибірянської та Євдокії Ботнар, є й інші ветерани хору, які з колективом вже десятки років. Це Зоя Боровська, Галина Городинська та Зіна Жмурчук. Доєднуються до «Прометею» і нові учасники. Серед них — Валентина Грініцька, Марія Дем’янчук та Ольга Дітрих.
— Я прийшла в «Прометей» рівно рік тому, це було 1 серпня, — розповідає Ольга. — Мене весь колектив прийняв дуже тепло. Нехай до нас приходять люди і співають. Ми, новенькі тут як в своїй тарілці. Ніхто над нами не кепкує, а Валентина Йосипівна нас тренує і дає нам наснагу.
— Я прийшов сюди за проханням товариша, тому що чоловіків не вистачало, — додає Леонід Ящук. — І тут я відчув себе потрібним. Я не відчуваю тут віку. Тут завжди піднімуть тобі настрій, привітають, поспівчувають. Зі збільшенням віку життя не закінчується, потрібно продовжувати його таким, яким воно було в молодості, боротися зі старістю і не здаватися.
— Мій син воює і мене так підтримує цей хор, та атмосфера, яка тут панує, — включається в розмову Руслана Швець. — Ти виходиш з репетиції з гарним настроєм. Наші хористи розумні та добрі люди. Вік, хвороби — це все зникає, коли ми приходимо на репетицію. Тут ми забуваємо про війну, тут ми живемо. Ми цілий тиждень чекаємо, коли зможемо сюди прийти. Я вдячна всім хористам і Валентині Йосипівні, тому що ми живемо тут зовсім іншим життям. Вдома ти думаєш про проблеми, а приходиш сюди і просто співаєш. Цей хор — це чудо для нас.
Також до «Прометею» входять Олена Майбродська, Іван Смолич, Юрій Прихода, Людмила Данилюк, Людмила Степанова, Валентина Наумова, Ніна Титарчук, Марія Лещук, Євгенія Скомарівська, Анатолій Гижа, Марія Сікалюк, Антоніна Депешко, Броніслава Нетреба і Людмила Заїчко.
Все було дуже строго
— У нашому хорі не фахівці з вокалу, але я професіонал, тому з ними займаюся, ставлю голоси, — каже Валентина Гарнага. — Час від часу з нами виступають професійні артисти. П’ять років тому з нами був Віктор Діденко з Національної заслуженої капели бандуристів України. Він приїхав у Йосипівку доглядати маму, почув про наш хор, прийшов до нас і був у нас довгий час солістом. Потім він пішов на пенсію і залишився у Йосипівці, не їздить у Козятин. Зараз мій син часто нам допомагає, Сергій Гарнага. Він закінчив оперний клас Національної музичної академії. Це вища ланка в музиці, тому він фахівець як в естраді, так і в народному вокалі.
У 2008 році «Прометей» визнали народним аматорським хором. Для того, щоб захистити це звання, колективу довелося складати іспити.
— Все було дуже строго, — продовжує Валентина Гарнага. — Комісія виїжджала з обласного департаменту культури. Ми виступали на сцені, давали концерт на 15 номерів. Треба було попітніти. А журі ставило оцінки. Якщо колектив складе екзамен на відмінно — давали звання народного і ми склали. Ми не професіонали, але це вище, ніж самодіяльність. Маючи звання народного, ми маємо право виступати не лише в Козятині. Нас запрошували на різні заходи. Ми дуже часто виступали у Вінниці. Це були звітні концерти, фестивалі ветеранських хорів, де ми займали призові місця. Нас завжди запрошували на найвищу сцену області.
Коли почалася війна, колектив «Прометею» долучився до волонтерства. Ще в 2014 році хористи почали давати благодійні концерти не лише в будинку культури, а й на ринку.
— Ми хороші суми збирали, пересилали гроші військовим, закупляли для них медикаменти, — продовжує Гарнага. — У нас є грамоти та подяки від батальйону «Айдар». І сітки маскувальні ми плели. Зараз ми репетируємо в міському будинку культури, а на той час ми були в районному. Нам дали велику кімнату. Ми там розтягнули сітку, плетемо, ще й співаємо. Одного разу до нас телебачення приїжджало, знімали сюжет про те, як ми плетемо сітки.
Змінився і репертуар колективу. Раніше «Прометей» співав здебільшого народні пісні, веселі та жартівливі. Після того, як почалася війна, більшість пісеньу колективу патріотичної тематики.
— Якось був випадок, я дзвоню до сина, питаю, що таке «стугна», — розповідає Руслана Швець. — Він питає: «Мамо, а навіщо це тобі?» Кажу: «А ми співаємо пісню і там це слово є». Виявилося, що стугна — це гармата.
— Коли ми виступаємо, часто бачимо, що у багатьох глядачів сльози, — каже Олена Майбродська. — Особливо, коли ми співаємо про синів та матерів.
— У нас всі пісні виключно українською мовою, — додає Валентина Гарнага. — У хорі я обираю найбільш голосистих і роблю із них ансамбль. Є у нас і дуети, і солісти. Раніше нашим супроводом був баян, зараз ми перейшли на сучасний лад і співаємо під фонограму. Їх я записую сама, підбираю тональності та діапазон під голоси хористів. Зараз самі все побачите.
Готуються до великого концерту
Репетиція починається із переклички. Іменинниця Світлана Сибірянська пригощає усіх цукерками, а хористи та керівник її вітають — зичать здоров’я та усього найкращого, читають Світлані вірші, співають «З днем народження», «Многая літа» та інші пісні, а Іван Смолич навіть переробляє «Несе Галя воду».
Після привітань колектив співає акапельно «Мамина коса», «Виростеш ти, сину», «А журавлі летять», а потім під фонограму «Їхали козаченьки».
— Хочу висловити слова подяки нашому керівнику за те, що вона з нами займається, тому що ми не професійні музиканти, — каже Олена Майбродська. — Скільки Валентина Йосипівна вкладає праці, нервів і душі в нас, щоб ми хоч трошки щось заспівали! І нам дуже приємно, коли оцінять не стільки нас, як керівника. Тому що ми без неї нуль. Дай Боже Валентині здоров’я, щоб вона нас не покинула, наснаги, творчих успіхів. І ще хочу подякувати адміністрації міського будинку культури, тому що не всі сприймають людей старшого віку. Вони з повагою до нас ставляться, надають нам приміщення. І вдячні нашим глядачам, які нас зустрічають і оцінюють нашу творчість.
— Ми вдячні міській раді, будинку культури і відділу культури, вони нас завжди підтримують і матеріально, і емоційно. — додає Леонід Ящук.
— Я дуже люблю своїх хористів і вони мене дуже люблять, — каже Валентина Гарнага. — Вони летять на репетиції. Нещодавно ми виступали на День міста в парку, була спека, а ми в костюмах, правда без жилеток і головних уборів, дівчата були тільки у блузках і спідницях. Я дуже за них переживала, запропонувала піти до керівництва і відмінити концерт, але мої хористи сказали: «Ні, ми хочемо виступати». Я кожному наказала, щоб взяв маленьку пляшечку води, добре якщо з прискалкою і вони пристали собі на шию, потилицю, за вухами, я показала точки. Так ми і виступили і все було добре.
Наразі колектив готується дати великий концерт до Дня людей похилого віку, який буде восени.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.