Юлія з позивним «Джульєтта» готує для військових борщ, голубці, фарширований перець і домашні пиріжки. Частину страв вакуумують і передають на бойові позиції, щоб захисники навіть далеко від дому відчували його тепло.
Юлія — кухарка одного з батальйонів 121-ї окремої бригади територіальної оборони, розповіли у відомчій пресслужбі. У війську повернулася до професії, яку опанувала ще після школи. Проте нині її робота — не лише про їжу, а й про турботу та підтримку побратимів.
«Хочеться, щоб хлопці навіть на позиціях відчували смак домашньої їжі. Щоб знали, що про них думають, піклуються і не забувають», — говорить військовослужбовиця.
Ідея готувати для захисників голубці та фарширований перець виникла спонтанно. Побачивши, як це роблять інші, Юлія порадилася з керівництвом і вирішила спробувати. Перші страви хлопцям сподобалися, тож згодом домашнє меню розширили.
Навіть після завершення зміни кухарка нерідко залишається працювати, адже знає: на позиціях чекають на їжу, яка зігріє та бодай на мить нагадає про дім.
Готувала під звуки вибухів
Разом із батальйоном Юлія тривалий час працювала на Запорізькому напрямку. В Оріхові доводилося готувати під звуки вибухів, коли над містом літали ворожі дрони, а ночі були неспокійними.
«Було страшно. Іноді навіть дуже страшно. Але не було такого, щоб я сказала: “Все, більше не готуватиму”. Вставали й працювали», — пригадує вона.
Іноді кухня працювала майже цілодобово: одні військові поверталися з позицій, інші вирушали на завдання. Комусь потрібно було приготувати повноцінну страву, комусь — налити гарячого чаю.
«Головне, щоб усі поїли й ніхто не залишився голодним», — усміхається Юлія.
Найбільше вона любить готувати український борщ і працювати з тістом, особливо пекти пиріжки. Каже, що військові їх теж дуже люблять.
Удома чекають чоловік і дві доньки
На Юлію вдома чекають чоловік, якого після поранення звільнили з військової служби, та дві доньки. Молодшій — 13 років. Дівчинка вже й сама вчиться готувати: телефонує мамі за рецептами, а потім надсилає фотографії своїх кулінарних успіхів.
Попри відстань, родина зберігає щоденну традицію. Щоранку о шостій Юлія телефонує рідним, а ввечері бажає всім тихої ночі.
«Уже всі звикли. Мама повинна всіх розбудити, навіть якщо вони й так не сплять», — жартує військовослужбовиця.
Її найбільша мрія проста й зрозуміла: якнайшвидше повернутися додому, дочекатися онуків і пекти для них пиріжки.
А поки Юлія продовжує готувати для українських захисників. У кожній страві — не лише майстерність кухаря, а й частинка домашнього тепла, нагадування про те, що на них чекають і про них пам’ятають.