https://sd.ua/files/news/26/kniga.jpg
У першому інтерв’ю для SD.UA Олексій Комаровський визначав письменника як того, кого читають. Тоді його дебютний роман «Несвята Софія» ще тільки починав шлях до читачів, а історія Софії Потоцької мала вміститися у двох томах. Тепер автор інакше дивиться і на письменництво, і на масштаб власної книжкової історії. Він доповнює своє визначення письменника: це ще й той, хто спромігся написати другу книжку. А запланована дилогія перетворилася на трилогію — біографія Софії Потоцької виявилася багатшою на пригоди й любовні перипетії, ніж дозволяв обсяг двох томів.
Та перехід від дебюту до продовження — це не лише нові сюжетні повороти. Робота над другим томом стала для Комаровського випробуванням: сумніви, чи вдасться перевершити першу книжку, поступово переросли в перфекціонізм. Попри це, рукопис уже переданий видавцеві, а автор працює над фінальною частиною трилогії.
В інтерв’ю SD.UA він розповів, як змінилося його уявлення про письменництво після першої книжки, чому продовження виявилося складнішим і як, попри сумніви, рухається до завершення історії.
– Перша книга вийшла — і досить швидко стала помітною для читачів. Що для вас було важливішим після виходу: цифри продажів, реакція читачів чи сам факт, що десятирічний задум нарешті став книжкою?
– Без сумніву, коли я спочатку побачив макет обкладинки, а потім взяв «новонароджену» «Софію» до рук — це було пікове незабутнє відчуття. До цього я відчував схоже хвилювання, коли дивився в кінотеатрі перший фільм, для якого писав сценарій. Але з часом кіновраження стали вже звичними — маю у фільмографії 22 екранні проєкти, а ось книга — зовсім нова категорія. До того ж ім’я сценариста часто міститься десь між іншими титрами або серед кількох імен співавторів (ми саркастично називаємо такі титри «братська могила»), а ось твоє особисте ім’я на обкладинці книги — це таки дуже почесно і приємно чухає власне «чсв». А щодо реакції читачів — звісно, я дуже сподівався на схвальне ставлення, адже вклав у сюжет і персонажів дуже багато сил і бажання зробити все на максимум, проте перші відгуки перевершили всі мої найсміливіші очікування: досі жодної негативної рецензії. Людям подобається влучання в обраний жанр, їх захоплюють дух епохи, масштаб авантюрних пригод та образ головної героїні — несвятої Софії Потоцької, яка проходить непростий, сповнений небезпек шлях від підкинутого немовляти до двічі титулованої графині та її вірних безстрашних соратників. Книга
– Книга трималася в топах української пригодницької прози. Чи показало це брак книг у такому жанрі серед української прози?
– Книг, звісно, не бракує, але увагу сучасного читача зараз важко привернути такими термінами, як «пригодницька проза» або «історичний роман». Сучасним поколінням цього недостатньо, щоб захотіти взяти таку книгу до рук. На це бажання впливає чимало чинників, серед яких — «ударна» назва, дизайн обкладинки, ім’я автора (відоме чи невідоме, українське чи іноземне), анотація, реклама, відгуки інших читачів або книжкових блогерів тощо. І якщо до назви й дизайну своєї книги питань або сумнівів у мене не виникало, то до того, як її підписати, я довго вагався. Вибір був між тим, щоб підписатися власним іменем й одразу виділитися серед своїх знайомих, та тим, щоб узяти якийсь звучний псевдозахідний псевдонім, який би виглядав як уже розкручений письменницький бренд і на який би одразу «клювали» широкі читацькі маси (не секрет — іноземне досі багатьма сприймається як щось апріорі крутіше чи якісніше). Але, трохи повагавшись, я вирішив підписатися саме як Олексій Комаровський, навіть наперед усвідомлюючи, що для вітчизняної читацької аудиторії це звучатиме простіше, звично і не викликатиме особливої захопленої реакції. Я обрав для себе складніший шлях поступової «розкрутки» власного письменницького бренду через якість написаного, а не через зовнішні поверхневі ознаки на кшталт яскравого псевдоніма.
Іншим способом привернути увагу теперішніх читачів і читачок є використання в описі книги так званих «тропів», тобто популярних, упізнаваних сюжетних ходів, мотивів і типів персонажів та схем стосунків між ними. Для сучасних видавців, авторів та читачів — це головний інструмент маркетингу та навігації за жанрами (особливо у соцмережах TikTok та Instagram). Завдяки трендам #BookTok та #Bookstagram книги більше не рекламують довгими анотаціями.
Видавництва використовують тропи для чіткого позиціонування книг на ринку, оформлюючи обкладинки та анотації під очікування конкретної аудиторії. Наприклад: «У цій книзі є троп від ворогів до коханців, вимушене співжиття та похмурий головний герой». Читач одразу розуміє, який емоційний досвід він отримає. Читачі часто шукають книги не за ім'ям автора, а за конкретним улюбленим тропом. Якщо людині подобається динаміка, наприклад, де героям доводиться вдавати пару, вона купуватиме книги з цим тропом знову і знову. Я ж, як людина, народжена в минулому тисячолітті, наївно сподівався, що достатньо позиціонувати «Несвяту Софію» як історичний пригодницький роман на основі біографії реальної людини — і цього вистачить. Але я помилявся. Читачі постійно запитували: а які у вашій книзі тропи? Довелося напружити мізки й розбиратися із цим додатково. Спочатку я не розумів, а потім, як кажуть, «яяяяяк зрозумів!» І це вплинуло на кардинальне перепозиціонування книги передусім для молодої аудиторії, яка надає перевагу насамперед фентезі, роментезі та даркроманам.
У результаті я сам усвідомив, що моя книга — це друкований блокбастер, написаний кіносценаристом; авантюрний трилер про знамениту інтриганку, авантюристку й куртизанку Софію Потоцьку; історичне фентезі на основі реальних подій, без магії та драконів, зате з королями й принцесами. Це темна, безкомпромісна історія про дівчинку-сироту, яку ледь не вбили ще немовлям і продали у 16 років, яка проходить смертельно небезпечний шлях кохання, зради й шпигунських інтриг від борделю до графського титулу, й на честь якої зводять грандіозний парк, що збезсмертить її ім’я. Безкомпромісна історія виживання та злету (троп Rags to riches, або, по-нашому, «із грязі в князі»), де переплітаються справжній європейський Dark Romance і троп від коханців до ворогів (Lovers to enemies), приховане імператорське походження (Secret Bloodline & Hidden Royalty), смертельні політичні ігри (Revenge & Intrigue) та кохання з морально сірими титанами епохи (Morally grey characters). Олексій Комаровський
– Після виходу першого тому ви зустрічалися з читачами. Чи змінилося ваше уявлення про Софію Потоцьку після того, як роман почали читати інші люди? Можливо, читачі побачили у ній щось, чого ви самі спочатку не помічали?
– Поки про загальні читацькі враження говорити зарано: минуло всього пів року від виходу книги, і про неї досі знає дуже обмежене коло людей. Потрібно більше інформаційної реклами, щоб читачі просто дізналися, що така книга існує, а далі, як показує досвід, лише схвальні враження. З читачами
– У першому інтерв’ю для SD.UA ви казали, що «Несвята Софія» задумана як дилогія. Що змінилося у вашому підході до другого тому після того, як перший уже побачив світ?
– Я мав лише приблизний план сюжету, побудованого на основі біографії Софії Потоцької, і в процесі роботи над другим томом зрозумів, що все в нього не вміститься: занадто багато цікавих пригодницьких і любовних перипетій містить її біографія. Тож єдиним логічним висновком було писати трилогію. Та й цифра три мені імпонує більше.
– Перший роман ви писали, маючи перед собою десятиліття роботи над задумом. Другий уже не потребував такого «виношування» чи виявився складнішим саме тому, що читачі вже знають героїв і чекають продовження?
– Другий том став справжнім випробуванням. Перший після десятилітнього виношування я написав усього за чотири місяці з ентузіазмом від думки, що його можуть надрукувати. Другий дався набагато важче, головним чином через сумніви, чи достатньо цікавим він виходить, щоб перевершити перший том. Але в результаті на початку жовтня він був нарешті дописаний, відісланий видавцеві на редагування, і зараз я вже обдумую сюжет фінального третього тому. Олексій Комаровський
– Чи довелося щось змінити у другому томі після реакції читачів на перший?
– Ні. Реакція на мою манеру літературного викладення сюжету виявилася напрочуд схвальною і доброзичливою, тому я продовжив у тому ж дусі. Єдине — більше уваги приділив саме розкриттю внутрішнього стану персонажів під час подолання сюжетних перешкод.
– Де для вас проходить межа між історичними фактами та художньою вигадкою у другому томі? Чи було щось, що ви свідомо не стали вигадувати, хоча для сюжету це було б зручніше?
– Межа в історичних творах завжди проходить між тим, «як було», і тим, «як могло б бути». Я взяв за основу політичну ситуацію в Європі в останній третині XVIII століття і помістив у неї своїх головних героїв Софію, Ігнація й Тадеуша. Історичні факти я залишив незмінними, а лише модифікував їхні причинно-наслідкові зв’язки та трохи посунув їх на часовій шкалі. Тобто події, у яких живуть і діють персонажі книги «Несвята Софія ІІ» (наприклад, облога Хотина, штурм Очакова, Французька революція, поділи Речі Посполитої тощо), справді тоді мали місце, але я обійшовся з календарем більш-менш вільно, переставивши деякі події, щоб вони відповідали моєму сюжету. Я ж пишу не підручник чи довідник з історії Європи, а художній роман. І мої великі попередники й учителі, зокрема Олександр Дюма, довели, що подібний підхід ніяк не шкодить якості роману. Олексій Комаровський
– Перший роман ви від початку уявляли як матеріал, який можна перенести на екран. Чи змінився ваш погляд на екранізацію після виходу книги? І чи вже бачите другий том як майбутній сценарій?
– Так, я, за прикладом найкращих письменників світу, теж намагаюся писати одразу під можливу майбутню екранізацію. Хоча це дуже віддалена перспектива. Вона стане ближчою, якщо мій роман перекладуть польською, французькою і турецькою мовами, адже події, які в ньому описані, безпосередньо стосуються історії цих країн і їхніх видатних діячів.
– Чи є у другому томі щось, чого ви не дозволили б собі написати у першому?
– Так, там є болісні внутрішні переживання одного з персонажів. Але їх небагато, і це не шкодить динаміці сюжету.
– У нашій попередній розмові ви сказали, що письменник — це той, кого читають. Тепер «Несвяту Софію» справді прочитали. Чи можете ви тепер назвати себе письменником?
– Внесу корективи: письменник — це також той, хто спромігся написати другу книгу. Бо багато хто, якщо вірити літературі й кінематографу, гальмується і стопориться після першої книги. А в письменництві важлива безперервність процесу написання і видання. Олексій Комаровський
– Другий том доводиться писати людині, яка вже має читача, а не просто рукопис. Це додає відповідальності чи, навпаки, дратує?
– Додає сумнівів: а чи не заслабо я став писати після першої книги? А чи не занадто рано я вирішив, що справді вмію це робити? А чи не самообман це? А чи не треба ще якось посилити і покращити вже написане? Тобто синдром самозванця плавно перетік у синдром перфекціоніста, від якого рятувало лише продовження написання книги. Олексій Комаровський
– Коли читачі зможуть тримати другий том у руках?
– Рукопис другого тому був лише недавно відправлений у видавництво. Відтепер це залежить виключно від його планів і можливостей. А я поки потихеньку приступив до написання заключного тому своєї пригодницької трилогії «Несвята Софія».
Та перехід від дебюту до продовження — це не лише нові сюжетні повороти. Робота над другим томом стала для Комаровського випробуванням: сумніви, чи вдасться перевершити першу книжку, поступово переросли в перфекціонізм. Попри це, рукопис уже переданий видавцеві, а автор працює над фінальною частиною трилогії.
В інтерв’ю SD.UA він розповів, як змінилося його уявлення про письменництво після першої книжки, чому продовження виявилося складнішим і як, попри сумніви, рухається до завершення історії.
– Перша книга вийшла — і досить швидко стала помітною для читачів. Що для вас було важливішим після виходу: цифри продажів, реакція читачів чи сам факт, що десятирічний задум нарешті став книжкою?
– Без сумніву, коли я спочатку побачив макет обкладинки, а потім взяв «новонароджену» «Софію» до рук — це було пікове незабутнє відчуття. До цього я відчував схоже хвилювання, коли дивився в кінотеатрі перший фільм, для якого писав сценарій. Але з часом кіновраження стали вже звичними — маю у фільмографії 22 екранні проєкти, а ось книга — зовсім нова категорія. До того ж ім’я сценариста часто міститься десь між іншими титрами або серед кількох імен співавторів (ми саркастично називаємо такі титри «братська могила»), а ось твоє особисте ім’я на обкладинці книги — це таки дуже почесно і приємно чухає власне «чсв». А щодо реакції читачів — звісно, я дуже сподівався на схвальне ставлення, адже вклав у сюжет і персонажів дуже багато сил і бажання зробити все на максимум, проте перші відгуки перевершили всі мої найсміливіші очікування: досі жодної негативної рецензії. Людям подобається влучання в обраний жанр, їх захоплюють дух епохи, масштаб авантюрних пригод та образ головної героїні — несвятої Софії Потоцької, яка проходить непростий, сповнений небезпек шлях від підкинутого немовляти до двічі титулованої графині та її вірних безстрашних соратників. Книга
– Книга трималася в топах української пригодницької прози. Чи показало це брак книг у такому жанрі серед української прози?
– Книг, звісно, не бракує, але увагу сучасного читача зараз важко привернути такими термінами, як «пригодницька проза» або «історичний роман». Сучасним поколінням цього недостатньо, щоб захотіти взяти таку книгу до рук. На це бажання впливає чимало чинників, серед яких — «ударна» назва, дизайн обкладинки, ім’я автора (відоме чи невідоме, українське чи іноземне), анотація, реклама, відгуки інших читачів або книжкових блогерів тощо. І якщо до назви й дизайну своєї книги питань або сумнівів у мене не виникало, то до того, як її підписати, я довго вагався. Вибір був між тим, щоб підписатися власним іменем й одразу виділитися серед своїх знайомих, та тим, щоб узяти якийсь звучний псевдозахідний псевдонім, який би виглядав як уже розкручений письменницький бренд і на який би одразу «клювали» широкі читацькі маси (не секрет — іноземне досі багатьма сприймається як щось апріорі крутіше чи якісніше). Але, трохи повагавшись, я вирішив підписатися саме як Олексій Комаровський, навіть наперед усвідомлюючи, що для вітчизняної читацької аудиторії це звучатиме простіше, звично і не викликатиме особливої захопленої реакції. Я обрав для себе складніший шлях поступової «розкрутки» власного письменницького бренду через якість написаного, а не через зовнішні поверхневі ознаки на кшталт яскравого псевдоніма.
Іншим способом привернути увагу теперішніх читачів і читачок є використання в описі книги так званих «тропів», тобто популярних, упізнаваних сюжетних ходів, мотивів і типів персонажів та схем стосунків між ними. Для сучасних видавців, авторів та читачів — це головний інструмент маркетингу та навігації за жанрами (особливо у соцмережах TikTok та Instagram). Завдяки трендам #BookTok та #Bookstagram книги більше не рекламують довгими анотаціями.
Видавництва використовують тропи для чіткого позиціонування книг на ринку, оформлюючи обкладинки та анотації під очікування конкретної аудиторії. Наприклад: «У цій книзі є троп від ворогів до коханців, вимушене співжиття та похмурий головний герой». Читач одразу розуміє, який емоційний досвід він отримає. Читачі часто шукають книги не за ім'ям автора, а за конкретним улюбленим тропом. Якщо людині подобається динаміка, наприклад, де героям доводиться вдавати пару, вона купуватиме книги з цим тропом знову і знову. Я ж, як людина, народжена в минулому тисячолітті, наївно сподівався, що достатньо позиціонувати «Несвяту Софію» як історичний пригодницький роман на основі біографії реальної людини — і цього вистачить. Але я помилявся. Читачі постійно запитували: а які у вашій книзі тропи? Довелося напружити мізки й розбиратися із цим додатково. Спочатку я не розумів, а потім, як кажуть, «яяяяяк зрозумів!» І це вплинуло на кардинальне перепозиціонування книги передусім для молодої аудиторії, яка надає перевагу насамперед фентезі, роментезі та даркроманам.
У результаті я сам усвідомив, що моя книга — це друкований блокбастер, написаний кіносценаристом; авантюрний трилер про знамениту інтриганку, авантюристку й куртизанку Софію Потоцьку; історичне фентезі на основі реальних подій, без магії та драконів, зате з королями й принцесами. Це темна, безкомпромісна історія про дівчинку-сироту, яку ледь не вбили ще немовлям і продали у 16 років, яка проходить смертельно небезпечний шлях кохання, зради й шпигунських інтриг від борделю до графського титулу, й на честь якої зводять грандіозний парк, що збезсмертить її ім’я. Безкомпромісна історія виживання та злету (троп Rags to riches, або, по-нашому, «із грязі в князі»), де переплітаються справжній європейський Dark Romance і троп від коханців до ворогів (Lovers to enemies), приховане імператорське походження (Secret Bloodline & Hidden Royalty), смертельні політичні ігри (Revenge & Intrigue) та кохання з морально сірими титанами епохи (Morally grey characters). Олексій Комаровський
– Після виходу першого тому ви зустрічалися з читачами. Чи змінилося ваше уявлення про Софію Потоцьку після того, як роман почали читати інші люди? Можливо, читачі побачили у ній щось, чого ви самі спочатку не помічали?
– Поки про загальні читацькі враження говорити зарано: минуло всього пів року від виходу книги, і про неї досі знає дуже обмежене коло людей. Потрібно більше інформаційної реклами, щоб читачі просто дізналися, що така книга існує, а далі, як показує досвід, лише схвальні враження. З читачами
– У першому інтерв’ю для SD.UA ви казали, що «Несвята Софія» задумана як дилогія. Що змінилося у вашому підході до другого тому після того, як перший уже побачив світ?
– Я мав лише приблизний план сюжету, побудованого на основі біографії Софії Потоцької, і в процесі роботи над другим томом зрозумів, що все в нього не вміститься: занадто багато цікавих пригодницьких і любовних перипетій містить її біографія. Тож єдиним логічним висновком було писати трилогію. Та й цифра три мені імпонує більше.
– Перший роман ви писали, маючи перед собою десятиліття роботи над задумом. Другий уже не потребував такого «виношування» чи виявився складнішим саме тому, що читачі вже знають героїв і чекають продовження?
– Другий том став справжнім випробуванням. Перший після десятилітнього виношування я написав усього за чотири місяці з ентузіазмом від думки, що його можуть надрукувати. Другий дався набагато важче, головним чином через сумніви, чи достатньо цікавим він виходить, щоб перевершити перший том. Але в результаті на початку жовтня він був нарешті дописаний, відісланий видавцеві на редагування, і зараз я вже обдумую сюжет фінального третього тому. Олексій Комаровський
– Чи довелося щось змінити у другому томі після реакції читачів на перший?
– Ні. Реакція на мою манеру літературного викладення сюжету виявилася напрочуд схвальною і доброзичливою, тому я продовжив у тому ж дусі. Єдине — більше уваги приділив саме розкриттю внутрішнього стану персонажів під час подолання сюжетних перешкод.
– Де для вас проходить межа між історичними фактами та художньою вигадкою у другому томі? Чи було щось, що ви свідомо не стали вигадувати, хоча для сюжету це було б зручніше?
– Межа в історичних творах завжди проходить між тим, «як було», і тим, «як могло б бути». Я взяв за основу політичну ситуацію в Європі в останній третині XVIII століття і помістив у неї своїх головних героїв Софію, Ігнація й Тадеуша. Історичні факти я залишив незмінними, а лише модифікував їхні причинно-наслідкові зв’язки та трохи посунув їх на часовій шкалі. Тобто події, у яких живуть і діють персонажі книги «Несвята Софія ІІ» (наприклад, облога Хотина, штурм Очакова, Французька революція, поділи Речі Посполитої тощо), справді тоді мали місце, але я обійшовся з календарем більш-менш вільно, переставивши деякі події, щоб вони відповідали моєму сюжету. Я ж пишу не підручник чи довідник з історії Європи, а художній роман. І мої великі попередники й учителі, зокрема Олександр Дюма, довели, що подібний підхід ніяк не шкодить якості роману. Олексій Комаровський
– Перший роман ви від початку уявляли як матеріал, який можна перенести на екран. Чи змінився ваш погляд на екранізацію після виходу книги? І чи вже бачите другий том як майбутній сценарій?
– Так, я, за прикладом найкращих письменників світу, теж намагаюся писати одразу під можливу майбутню екранізацію. Хоча це дуже віддалена перспектива. Вона стане ближчою, якщо мій роман перекладуть польською, французькою і турецькою мовами, адже події, які в ньому описані, безпосередньо стосуються історії цих країн і їхніх видатних діячів.
– Чи є у другому томі щось, чого ви не дозволили б собі написати у першому?
– Так, там є болісні внутрішні переживання одного з персонажів. Але їх небагато, і це не шкодить динаміці сюжету.
– У нашій попередній розмові ви сказали, що письменник — це той, кого читають. Тепер «Несвяту Софію» справді прочитали. Чи можете ви тепер назвати себе письменником?
– Внесу корективи: письменник — це також той, хто спромігся написати другу книгу. Бо багато хто, якщо вірити літературі й кінематографу, гальмується і стопориться після першої книги. А в письменництві важлива безперервність процесу написання і видання. Олексій Комаровський
– Другий том доводиться писати людині, яка вже має читача, а не просто рукопис. Це додає відповідальності чи, навпаки, дратує?
– Додає сумнівів: а чи не заслабо я став писати після першої книги? А чи не занадто рано я вирішив, що справді вмію це робити? А чи не самообман це? А чи не треба ще якось посилити і покращити вже написане? Тобто синдром самозванця плавно перетік у синдром перфекціоніста, від якого рятувало лише продовження написання книги. Олексій Комаровський
– Коли читачі зможуть тримати другий том у руках?
– Рукопис другого тому був лише недавно відправлений у видавництво. Відтепер це залежить виключно від його планів і можливостей. А я поки потихеньку приступив до написання заключного тому своєї пригодницької трилогії «Несвята Софія».