39-річний молодший сержант Мукачівського прикордонного загону Антон Циганков родом із Горлівки Донецької області. Війна двічі змушувала його залишати рідний дім. Першого разу він виїхав із міста у 2014 році після того як російський «Град» влучив у дах його будинку. Через вісім років війна знову дісталася його дому, вже в Харкові. Після влучання снаряда в житло, де він проживав зі своєю дівчиною, вони виїхали до Львова.Історію прикордонника розповіли в Західному реґіональному управлінні Держприкордонслужби.
Там Антон звернувся до службовців ТЦК та СП зі словами: «Ну скільки можна, давайте, йду воювати». Так розпочалася його служба в прикордонному відомстві. Відколи колишній ІТ-фахівець став прикордонником, йому довелося опановувати нові спеціальності. Першу ротацію він пройшов як піхотинець, потім навчився керувати БпЛА, згодом – радіолокаційною станцією та дронами-перехоплювачами. Загалом отримав сім сертифікатів.
Швидко розбиратися з новою технікою допомагав цивільний досвід. Антон був геймером і звик користуватися контролером. За його словами, це значно полегшило йому навчитися керувати дронами. Значною мірою допомогло й знання англійської мови, адже це дозволяло вивчати інструкції до закордонних РЛС в оригіналі.
2023 році його підрозділ вирушив на Бахмутський напрямок. Там, під час міських боїв, Антон отримав поранення – допомагав евакуювати іншого військовослужбовця.
На сусідній позиції був поранений боєць, якого потрібно було винести до евакуаційної машини. За ним вирушили четверо військових. Пораненого загорнули у спальник і понесли – попереду було близько трьох кілометрів. Спочатку група рухалася під вогнем із вулиці. Згодом противник, імовірно, виявив маршрут і почав обстрілювати його з мінометів. Бійця вдалося доставити до евакуаційної машини, проте на зворотному шляху обстріл посилився. Побратими попереду вже встигли проскочити між гаражами. Антон ішов останнім і прикривав їх. Саме тоді поруч розірвалася міна. Він опинився в канаві й не міг стати на ногу.
«Ну все, капець, доходився», – згадує свою тодішню ситуацію боєць.
Побратими підхопили його й доправили на свою позицію, де він чекав на евакуацію. Після чотирьох місяців у госпіталі, лікування та реабілітації він не залишив військо, а продовжив служити, разом із побратимами спочатку виконував завдання на Сумщині, а згодом – на Харківщині.
Сьогодні молодший сержант Антон Циганков служить на Закарпатті. Побратими з бойових підрозділів досі питають, коли Тоха повернеться до них. Він визнає, що й сам хотів би знову бути поруч.
Він зізнається, що йому бракує тієї роботи та постійного руху. Водночас розуміє: поранення стало попередженням. Тоді пощастило вижити, але розраховувати на удачу щоразу неможливо.
На запитання, що допомагало триматися в найважчі моменти, відповідає коротко: «Мабуть, просто злість».
За роки війни змінилося і його ставлення до повсякденних турбот. Гроші, житло чи зовнішній вигляд уже не мають колишнього значення. Важливішими стали люди поруч і те, щоб після чергового бойового завдання всі повернулися живими.
Є в його історії й особиста деталь: під час служби Антон мав талісман – двадцятигранний кубик D20 із настільних ігор, який подарувала дівчина.
Коли ж розмова заходить про життя після війни, говорить про бажання знайти спокій. Своє мирне майбутнє Антон уявляє просто: власний дім десь у лісі або в горах, де менше людей і більше тиші. Місце, де можна оговтатися від пережитого й жити без постійної напруги.