Коли на сцені з’явився силует головної героїні вистави «Зрада за згодою», Інни, спочатку майже статичної – було відчуття, що це уособлення театру часів модерну. І це не випадкове враження. Створена у 1915-1923 роки, п’єса «Закон» Володимира Винниченка має ознаки нового на той час літературного напряму – неоромантизму.
Повернемося у сьогодення, подякувавши режисеру Віталію Денисенку та нашому театру за бажання зануритися в історію нашої боротьби за незалежність та мистецького супроводу цієї боротьби.
Бо напруга, яка триває впродовж майже двох з половиною годин на сцені театру під час вистави «Зрада за згодою», не давала можливості (та й бажання) відірватися від видовища подій. А зрозуміти витоки успіху нової вистави можна поступово.
Сюжет дозволеної зради
Подружжя Інни та Панаса Мусташенків не має дітей через безплідність дружини. Інна свято переконана, що без дитини створити сім’ю неможливо. Ставлячи перед чоловіком ультиматум, вона вмовляє його завести роман з молодою дівчиною Людою, яку сама й наймає на роботу. Все для того, щоб потім забрати в неї дитину та виховувати її як свою.
Та п’єса невипадково має назву «Закон». За літературознавчими дослідженнями, Володимир Винниченко дуже часто в назвах своїх творів давав розгадки до тем і проблем, про які там йтиметься. Драма «Закон» не є винятком.
Попри болюче бажання героїні, яка ще й погрожує люблячому своєму чоловіку піти в театр, «до оперетки», якщо її він її задум не реалізує, ніхто не в змозі здійснити таке диво. «Закон один для всіх» – як для Мусташенків, які не створять сім’ї без дитини, і для Люди, яка відчула інстинкт материнства й нізащо не віддасть своє дитя. Урешті Інна, розуміючи, що дитини в них не буде, а її коханий чоловік на все життя прив’язаний до матері свого сина, кидає Панаса…
Два склади і один Тапер на тлі Чорного квадрату
Такі події розгортаються на сцені, яку невипадково майстри бутафорського цеху перетворили на «чорний квадрат» (про це мені розповів керівник цеху, художник Віктор Обрізан).
На сцені дух часів неоромантизму підтримує своїми досконалими імпровізаціями Тапер – особисто композитор Ігор Тодика.
Музикант один, унікальний на два склади акторів. Та, за враженнями, якими діляться запоріжці після двох прем’єрних, аншлагових показів вистави, побачивши на сцені різних акторів, емоції мають схожі. Експресію подій та захват від яскравої гри мають усі.
Панас Михайлович Мусташенко – Андрій Косодій, Костянтин Шадрін
Інна Василівна – заслужена артистка України Наталія Зубик, Анна Симонова
Марія Андріївна – народна артистка України Ніна Шинкарук, заслужена артистка України Світлана Ромашко
Юрій Маркович Круглик – заслужений артист України Максим Березнер, Марко Первухін
Люда – Ольга Грищенко, Софія Кобрісова…
Про непередбачувану силу бажань
Сподіваючись побачити гру Наталії Зубик, поділюся враженнями від Інни у виконанні Анни Симонової. Шлейф її гри завжди надовго накриває після вистав. Це «Вальс випадку» та «Все про жінок» у Театрі молоді, та й чарівна роль у Театрі ляльок, у виставі «Золотоволоска».
І «Зрада за згодою», створена у переломні часи великих пристрастей та змін сто років тому, потребує відповідної експресії. Вона стала двигуном бажань та спровокованих ними подій. Напружений стан та енергія Анни заряджає чи не весь сценічний простір, вимагаючи рухатись та діяти відповідно. Анна переконує та підкорює своєму бажанню беззахисно закоханого у неї філософа-чоловіка (Костянтин Шадрін). Відсторонює від втручання свою мати (велична у своїй бездоганній поставі Ніна Шинкарук)… І без жодної зупинки цей «небезпечний потяг» рухається за сюжетом, до карколомної катастрофи, яка змінить життя кількох людей.
І хіба що Юрій Маркович Круглик, якого у побаченому складі грає Марко Первухін, залишиться відданим Інні, без сподівання на взаємність.
І вразлива та сильна одночасно у своєму материнстві Люда (Ольга Грищенко) не підкориться, та зміниться й зросте у фіналі до сяйва Божої матері.
Та варто бачити й другий склад. Сюжет той самий та особистісний вплив акторів безумовно буде!
Просвітницька лихоманка – до знань, до повернення з небуття
Театральна подія (та й музична) жене у пошуки суті. Як народився твір? Що пережив автор?
Володимир Кирилович Винниченко був людиною всебічного обдарування та залишив неповторний слід в нашій історії. Через радянську цензуру та еміграцію автора тривалий час ця п’єса (та численні інші, не один десяток) залишалися виключно на сторінках друкованих видань і за його життя не ставилися в Радянській Україні.
Винниченко був першим головою Генерального секретаріату Української Центральної Ради (першого уряду УНР) у 1917-1918 роках та першим головою Директорії УНР у 1918-1919 роках. Він автор усіх основних декларацій та Універсалів Української Народної Республіки.
А ще й відзначився у створенні нових напрямів української літератури. Письменник і драматург, він автор першого українського утопічного роману «Сонячна машина» та багатьох інших відомих творів. І п’єс, серед яких та, яку на сцені Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Володимира Магара поставив Віталій Денисенко, назвавши її навіть філологічно поетично: «Зрада за згодою».
Вперше українською п’єса «Закон» була поставлена у Парижі у 1949 році, на сцені військового клубу Cercle Militaire. Ця подія стала важливою сторінкою в історії українського еміграційного театру. Дослідник театру Валерій Гайдабура, який 31 рік, з 1962-го по 1993-й, займав посаду завідувача літературною частиною нашого театру (в ті часи носив ім’я Щорса), розповідав про це зокрема в книжці «Театральні автографи часу» та статтях про український театральний Париж. Валерій Михайлович досліджував сценічну історію та рецепцію психологічної драми Володимира Винниченка «Закон»…
Тож, поява вистави «Зрада за згодою» – незрадлива подія для нашого театру. Це величезний просвітницький та театральний успіх. Бо дорога до глядача твору української класики, яку, десятиліттями намагалися принаймні не помічати, а здебільшого – забувати та нищити, – здолана з приголомшливим успіхом. Бажаємо доброї долі виставі!
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та зі сторінки театру