До Міжнародного дня сільських жінок, який відзначають 15 жовтня, 51-річна Ярина Васалатій із села Диківка, що на Кіровоградщині, поділилася своєю щоденною рутиною, творчістю та заповітними мріями. Вона все життя живе в селі, а поки її чоловік уже два роки захищає Україну на фронті, жінка самостійно порається біля великого господарства.
Про це йдеться в сюжеті Суспільного, передає Златопіль.
Ярина розповідає, що виросла у працьовитій родині: змалечку разом із двома сестрами допомагала батькам, а в скрутні 90-ті вони навіть пекли хліб на продаж. Залишати рідне село жінка ніколи не хотіла.
День господарки починається о 6:30 ранку з випасу дворічної телиці Лиски.
«Взимку Лиска має стати мамою — це наша майбутня годувальниця, будемо з молоком та сиром. Поряд із місцем випасу стоїть наш старовинний колодязь-журавель, йому понад 150 років — він єдиний такий у селі. Тож треба стежити, аби телиця не заплуталася мотузкою за дерева», — ділиться Ярина.
Окрім телиці, у дворі чекають на догляд коза, кури, гуси, кіт та двоє собак. Козу тримає заради молока для онучки, а решту віддає домашнім улюбленцям. Робота в селі не зупиняється ні на мить: загнати гусей, надерти дерті, накосити люцерни та розстелити її в сіннику — і так по колу від ранку до вечора.
Педагог за освітою (закінчила Олександрійський педагогічний коледж), Ярина свого часу працювала на різних посадах: від техпрацівниці та санітарки до керівниці хореографічного гуртка та директорки будинку культури. Втім, зараз увесь її час займає домашнє господарство.
Жінка зізнається, що хоч сільське життя й важке, воно дарує їй відчуття волі, свободи та чистого повітря:
«Батько казав: “Треба вміти все. Але не дай Бог, щоб ти це все робив”. Чоловічу роботу робити легше: вийшов із косою чи пилою — і робиш щось одне. А жінка має стежити за всім. Як кажуть у народі: чоловік тримає хату за один край, а жінка — за всі чотири. Коли міські жінки ходять на підборах, у мене свої “підбори” — з бруду, їх ніхто не замінить. Руки доводиться мити по 300 разів на день».
Попри постійну зайнятість біля худоби та городу, Ярина знаходить час для душі. Вона самотужки опанувала петриківський розпис, яким захоплювалася ще з дитинства. Жінка пише картини, розмальовує футболки та одяг чарівними квітами, яких не існує в природі, та плекає власний сад.
Головне прагнення Ярини — якнайшвидша перемога України, повернення чоловіка з фронту та можливість хоч ненадовго відпочити від важкої праці.
«Мрію зняти свої калоші, вдягти підбори та гарну сукню і подорожувати. Дуже хочу до Парижа, хочеться просто побути жінкою — слабкою, спокійною та гарною. Зняти кашкета, зробити зачіску. Також мрію знову з’їздити в Карпати — там неймовірні краєвиди, від яких захоплює дух», — зізнається жінка.