Затонулий корабель в експозиції Музею підводної археології в Бодрумі, провінція Мугла, Туреччина, 21 листопада 2024 року.
Фото: IHA
Археологія давньої середземноморської торгівлі.
Для давнього купця загибель торговельного судна означала втрату вантажу, вкладених коштів, а нерідко й людських життів. Через дві чи три тисячі років такі катастрофи стали джерелом відомостей про те, які товари перевозили, як їх пакували й розміщували на борту, чим займалася команда або мандрівники.
Товари, які діставалися портів, швидко втрачали зв’язок між собою. Мідь переплавляли, посуд продавали й використовували в господарстві, амфори спорожнювали. Сліди однієї подорожі згодом могли опинитися на десятках різних пам’яток.
На місці аварії за сприятливих умов вони залишалися разом із корабельним спорядженням, особистими речами екіпажу й рештками корпусу. Це рідкісна нагода побачити не лише товари, а й те, як їх перевозили.
Особливо багато таких пам’яток виявлено біля узбережжя сучасної Туреччини. За словами підводного археолога Хакана Оніза з Університету Акденіз, лише вздовж середземноморського узбережжя країни задокументовано понад 430 затонулих суден.
Упродовж тисячоліть південне узбережжя Анатолії було частиною морських шляхів, які з’єднували Егейський світ, Кіпр, Левант і Єгипет. Згодом цими маршрутами рухалися товари між провінціями Римської імперії та портами Візантії. Корабельні аварії різних епох показують, як змінювалися вантажі й самі судна.
Мідь, олово і ремісник на борту
У 1960 році біля мису Гелідонія на південному узбережжі Туреччини відбулися розкопки, які стали однією з визначальних подій в історії підводної археології. Експедиція під керівництвом Джорджа Басса дослідила торговельне судно, що затонуло наприкінці XIII століття до н. е., приблизно 1200 року.
Це були перші завершені розкопки стародавнього корабля безпосередньо на морському дні, проведені за методикою наземної археології. Відтоді корабельні аварії почали систематично досліджувати не просто як місця скупчення цінних знахідок, а як археологічні комплекси, у яких важливе значення має взаємне розташування предметів.
Основну частину вантажу становили мідні та олов’яні зливки, а також бронзові вироби й металевий брухт, імовірно призначений для переплавлення. Серед знахідок були кам’яні молотки, точильні камені та предмет, який міг використовуватися як ковадло.
За цим набором дослідники припустили, що на борту міг перебувати мандрівний ремісник, який працював із металом. Отже, поряд із сировиною судно перевозило інструменти, хоча кому саме вони належали, встановити складно.
Гелідонійське судно перевозило не лише готові вироби, а й метали для бронзоливарного виробництва. Значно більший вантаж такого типу виявили неподалік — біля Улубуруна.
Улубурун: вантаж із різних частин стародавнього світу
У 1982 році турецький пірнальник за губками Мехмет Чакир помітив поблизу мису Улубурун, неподалік міста Каш, незвичні металеві предмети. Ними виявилися мідні зливки характерної форми, добре відомої за знахідками бронзової доби.
Систематичні розкопки тут розпочалися у 1984 році й тривали до 1994-го. За одинадцять польових сезонів археологи здійснили понад 22 тисячі занурень. Корабель датують приблизно 1320 роком до н. е., тобто він був старшим за судно з Гелідонії приблизно на століття.
На борту перевозили близько десяти тонн міді та приблизно тонну олова. Співвідношення цих металів відповідало пропорціям, необхідним для виготовлення бронзи. Значну частину міді пов’язують із Кіпром — одним із головних центрів її виробництва у Східному Середземномор’ї.
Проте метал був лише частиною вантажу. Археологи знайшли скляні зливки, чорне дерево, слонову кістку, смолу, кераміку, прикраси та інші коштовні речі. Особливу увагу привернув золотий скарабей з ім’ям єгипетської цариці Нефертіті.
На одному судні опинилися речі, пов’язані з Кіпром, Єгиптом, Левантом та іншими територіями. Така географія вантажу показує масштаб обміну в Східному Середземномор’ї.
Однак місце походження речей не обов’язково збігалося з портом їхнього завантаження. Частина товарів могла пройти через кількох посередників, перш ніж потрапити на корабель. Не можна однозначно визначити й характер усього вантажу: поряд із товарами для продажу тут могли перебувати дипломатичні дари та предмети, призначені для представників місцевих еліт.
Тому Улубурун важливий не лише для історії торгівлі. Він дозволяє досліджувати ширшу систему обміну, у якій перепліталися господарські інтереси, політичні відносини та потреби палацових центрів пізньої бронзової доби.
Морські зв’язки, про які свідчить Улубурун, виникли раніше за його останній рейс.
Розкопки затонулого корабля біля Улубуруна, Туреччина. На знімку видно мідні зливки у формі розтягнутої шкури бика.
Фото: Джемаль Пулак / Техаський університет A&M
Поблизу Кекови виявлено залишки корабля ранньої бронзової доби з керамікою, подібною до левантійських типів. Інше судно, знайдене біля Кумлуджі, датують переважно XVI–XV століттями до н. е. Воно перевозило мідні зливки, походження яких дослідники пов’язують із Кіпром. Ці знахідки відсувають історію таких перевезень далеко за межі часу, до якого належить Улубурун.
Як перевозили античний посуд
Упродовж наступного тисячоліття структура середземноморської торгівлі суттєво змінилася. Зростали нові виробничі центри, формувалися ринки збуту, а встановлення римського панування поступово об’єднувало значну частину регіону в межах однієї держави.
Про організацію перевезень цього часу свідчить корабель, який досліджують біля Адрасана на південному узбережжі Туреччини. Судно затонуло наприкінці елліністичної — на початку римської доби, приблизно 2100 років тому. Розкопки, розпочаті у 2025 році, виявили великий вантаж столового керамічного посуду. Дослідники виділили серед знахідок 122 форми виробів.
За повідомленнями турецьких археологів, значна частина продукції походила з району античного Рососа поблизу Антіохії. Подібні вироби могли надходити на ринки різних середземноморських міст, зокрема Рима, хоча кінцевий пункт подорожі корабля залишається невідомим.
Особливий інтерес становить спосіб пакування вантажу. Керамічні вироби вкладали один в один, використовуючи сиру глину як захисний матеріал. Вона мала зменшувати ризик пошкодження посуду під час морської подорожі.
Знахідки посуду на поселеннях допомагають простежити його поширення, проте рідко показують, як готували до рейсу велику партію крихких виробів. Біля Адрасана збереглися і сам товар, і сліди його пакування — деталь повсякденної роботи торговців, яку майже неможливо побачити на суходолі.
Стародавні керамічні тарілки та чаші на морському дні поблизу Адрасана, на місці аварії корабля, що затонув близько 2100 років тому. Над залишками вантажу пропливає риба-крилатка.
Фото:Anadolu Agency
Єнікапи: кілька століть історії одного порту
Вантажі розповідають, що перевозили морем і як готували товари до рейсу. Залишки суден у старих гаванях додають до цієї картини сам транспорт і умови його використання.
Так сталося у Стамбулі під час будівництва транспортної інфраструктури Мармарай. У 2004–2013 роках у районі Єнікапи археологи досліджували залишки візантійської гавані Феодосія. Серед численних знахідок виявили 37 суден V–XI століть — найбільший із відомих комплексів середньовічних кораблів, знайдених на одній археологічній пам’ятці.
На відміну від Улубуруна чи Адрасана, Єнікапи дає змогу порівняти судна різних часів, які працювали в одному портовому просторі. Серед знахідок були торговельні судна різного розміру, невеликі човни та веслові галери. Команда Стамбульського університету дослідила 27 кораблів, із яких 23 належали до торговельних або невеликих промислових суден, а чотири були галерами.
Збережені дерев’яні корпуси показали, які суднобудівні традиції співіснували й змінювалися протягом раннього середньовіччя. У давнішому середземноморському суднобудуванні важливу конструктивну роль відігравала зовнішня обшивка, дошки якої з’єднували між собою. Згодом дедалі більшого значення набував внутрішній каркас, до якого кріпили обшивку. У корпусах з Єнікапи різні рішення часом поєднувалися. Зміна способів будівництва суден не була одномоментною.
Посудини типу амфор усередині затонулого корабля, виявленого під час будівництва метро в Єнікапи. Попри часткові пошкодження, багато посудин добре збереглися.
Фото:Yenikapı Excavations
Історія самої гавані також була складнішою за одну корабельну катастрофу. Судна могли тонути під час штормів, залишатися покинутими або поступово опинятися під портовими відкладами. Тому археологи отримали матеріали не однієї події, а кількох століть функціонування важливого порту Константинополя.
Що зберігає морське дно
Жоден затонулий корабель не є точною моделлю всієї торгівлі свого часу. Корабельні аварії збереглися нерівномірно, а їхнє виявлення залежить від природних умов і масштабів досліджень. Судна могли заходити до кількох портів, перевозити товари різних власників і змінювати склад вантажу протягом подорожі.
Навіть добре збережений вантаж не завжди відкриває маршрут або кінцевий порт. Щоб їх реконструювати, археологи зіставляють підводні знахідки з матеріалами наземних пам’яток, письмовими джерелами й даними про походження сировини.
І все ж аварія фіксує те, чого часто бракує наземним знахідкам: товари, спосіб їхнього розміщення й судно в межах однієї події. На морському дні вони іноді зберігаються разом — як залишки конкретної подорожі, яка так і не завершилася.
Автор : Юрій Пуголовок