Лише 16 жителів і двоє дітей: як живе гірське селище на Івано-Франківщині, де немає навіть школи

У гірському селищі Бойки на Івано-Франківщині залишилося лише 16 жителів, серед яких двоє дітей. Тут немає школи, дитсадка, церкви, амбулаторії та газопостачання. Місцеві вирощують овочі, тримають худобу, опалюють будинки дровами та долають кілометри, щоб дістатися до найближчих закладів освіти. Попри труднощі, мешканці не поспішають залишати рідні домівки.

Про це інформує щоденна – онлайн газета Голос ІФ з посиланням на повідомлення «Суспільного Івано-Франківськ».

Одинадцять хат і лише двоє дітей

Селище Бойки належить до Солотвинської громади Івано-Франківського району. За словами старости Галини Вінтоняк, офіційно тут зареєстровано 49 людей, але фактично проживають лише 16.

У селищі налічується 11 будинків, один із яких пустує. Колись тут працювало лісництво, активно займалися лісозаготівлею, вівчарством та скотарством.

За словами старости, саме з Бойків починалося заселення сусідньої Маняви, яка сьогодні налічує понад 3500 жителів.

Попри невелику кількість мешканців, Бойки досі зберігають офіційний статус селища.

Єдині діти тут — 12-річний Ілля та п’ятирічна Анастасія, онуки місцевої жительки Галини Верхоляк.

 

Щоб потрапити до школи та дитсадка, вони щодня проходять близько двох кілометрів пішки, після чого сідають у шкільний автобус і долають ще приблизно три кілометри.

Ілля навчається у сьомому класі. Хлопець зізнається, що вже звик до дороги, хоча з важким рюкзаком ходити непросто.

У вільний час діти грають у футбол, хованки, користуються інтернетом і допомагають дорослим по господарству. Анастасія годує кролів та курей, допомагає бабусі пасти корів, а Ілля заготовляє з дідусем дрова, ловить рибу та будує власну хатинку на полі.

Корови замість стабільної роботи

Для частини мешканців Бойків домашнє господарство залишається важливим джерелом доходу.

Галина Верхоляк живе тут уже 36 років. Вона утримує двох корів — Зоряну та Калину, а також курей і кролів. За одне доїння корови разом дають приблизно 12 літрів молока. Його продають місцевим жителям або здають перекупникам.

«Ми на цьому живемо. Бо де заробити? Немає де заробити, а так є дохід. Корова забезпечує і себе, і нас», — розповідає жінка.

На городі вона вирощує картоплю, буряк, моркву, цибулю, часник, перець і баклажани, а в теплицях — помідори.

Її сусідка Марія Приймак також тримає корову. Трирічна Рябінка дає приблизно 17 літрів молока на день. Жінка доїть її тричі на добу та самостійно заготовляє корм.

Марія пояснює, що пенсії подружжю вистачає, але вона не звикла сидіти без роботи.

Мешканці забезпечують себе більшістю овочів, фруктів і молочних продуктів. Хліб деякі господині печуть самостійно. Інші продукти двічі на місяць привозить автолавка, а за більшими покупками люди їздять до Маняви.

Дорога через річку та життя без газу

Дістатися до Бойків можна дорогою, яка перетинає гірську річку. У посушливу погоду проїзд не становить проблеми, однак після сильних злив вода може перекрити шлях до селища.

Місцеві пригадують випадки, коли через повінь доводилося залишатися вдома по кілька днів. Водночас останніми роками річка значно обміліла.

У Бойках немає власної амбулаторії, проте за потреби сюди приїжджають сімейний лікар та швидка допомога.

Газопровід до селища також не проклали. Будинки опалюють дровами, які заготовляють самостійно.

Марія Приймак із чоловіком живуть у меншому з двох своїх будинків, оскільки його простіше обігрівати. Їхні троє дітей переїхали за кордон.

Попри віддаленість від великих населених пунктів і побутові труднощі, жінка не скаржиться на життя в горах.

«Далеко, але жити можна. Живемо, не тужимо», — говорить вона.

Галина Верхоляк також цінує тишу, природу та чисте повітря. Водночас помічає, як поступово змінюється селище: раніше майже в кожній хаті росли діти, а тепер на всі Бойки залишилося лише двоє.