У центрі Бучача, серед старих вулиць і будинків, стоїть споруда, яку важко сплутати з будь-якою іншою. Це міська ратуша — пам’ятка архітектури національного значення, зведена в середині XVIII століття. Вона привертає увагу не лише своєю вежею, а й незвичайним поєднанням архітектури та кам’яної скульптури.
Над ратушею працювали відомі на той час майстри – архітектор Бернард Меретин і скульптор Йоган Георг Пінзель. Споруду збудували коштом тодішнього власника Бучача, магната Миколи Василя Потоцького. Саме завдяки цьому замовленню місто отримало одну з найцікавіших архітектурних пам’яток свого часу.
Як у Бучачі з’явилася ратуша
Ратушу зазвичай датують 1750–1751 роками, хоча в історичних джерелах трапляються й інші версії щодо часу її будівництва. Вона мала бути не просто адміністративною спорудою, де вирішували міські справи, а й помітною окрасою Бучача.
За однією з місцевих легенд, Микола Потоцький хотів, щоб бучацька ратуша перевершила за висотою львівську вежу Корнякта. Чи справді саме такою була мета магната, достеменно невідомо. Проте історія добре передає його прагнення залишити місту щось особливе.
Проєкт розробив Бернард Меретин – архітектор, який працював над низкою визначних споруд Галичини, зокрема собором Святого Юра у Львові. За скульптурне оздоблення відповідав Пінзель, чиї роботи вважають одними з найяскравіших зразків барокової пластики в Україні.
Чим ратуша вражає навіть сьогодні
Головна особливість споруди – її скульптури. Пінзель прикрасив фасади кам’яними фігурами, які зображають персонажів біблійних і античних історій. Серед них – Геракл, який бореться з Немейським левом і Лернейською гідрою, Давид у поєдинку з Голіафом, морський бог Нептун і Феміда.
Спочатку скульптур було значно більше, але частина не пережила пожеж та інших випробувань часу. За даними Великої української енциклопедії, до наших днів збереглися сім із дванадцяти первісних статуй. Саме ці фігури роблять ратушу особливою: це не просто оздоба стін, а цілі історії, вирізьблені в камені.
Сама будівля теж має незвичайну історію. Ратушу звели з місцевого вапняку, а через обмежений простір на ринковій площі архітектор зробив її компактною в основі та витягнутою вгору. Вежа сягає приблизно 35 метрів і досі помітна здалеку, формуючи вигляд історичного центру Бучача.
Пожежі, втрачені скульптури й нове життя
За свою історію ратуша не раз зазнавала пошкоджень. Пожежа 1811 року знищила верхівку вежі, а вогонь 1865 року забрав частину скульптурного оздоблення. Попри це, основна споруда збереглася.
Змінювалося й призначення будівлі. Спочатку тут працювали міські установи, а в підвальних приміщеннях, за історичними описами, була в’язниця. У XX столітті ратушу використовували для житла й торгівлі. У 1982–1992 роках у ній діяли краєзнавчий музей і дитяча художня школа.
У різні роки споруду реставрували. Зокрема, відновлювали верхівку вежі та працювали над збереженням пам’ятки. Проте старовинна будівля й далі потребує уваги та належного догляду, адже її цінність – не лише у віці, а й у мистецьких деталях, які неможливо відтворити без втрат.
Одна з візитівок Бучача
Бучацька ратуша – рідкісний приклад того, як адміністративна будівля стала справжнім витвором мистецтва. Тут поєдналися задум архітектора, майстерність скульптора й амбіції людини, яка хотіла залишити по собі помітний слід.
Сьогодні ратуша нагадує, яким важливим культурним осередком був Бучач у XVIII столітті. Її варто розглядати не лише як стару споруду на міській площі, а як пам’ятку, у якій збереглися історії про майстрів, давні легенди та мистецтво, що пережило кілька століть.
Джерело: 0352.ua