Чернівці як прикордонне й транзитне місто стикаються з ризиками трудової експлуатації та торгівлі людьми. У зоні небезпеки можуть опинитися як дорослі, які шукають роботу за кордоном, так і діти, які залишаються без належного нагляду поза школою. Водночас переселенці, які евакуюються з прифронтових територій та окупованих населених пунктів, часто прибувають без речей і потребують базової допомоги, психологічного та юридичного супроводу.
Про небезпечні схеми працевлаштування, загрози для дітей і потреби людей, які рятуються від війни, журналістам видання 0372 розповіла голова центру громадської активності «Синергія» Наталія Батракова.
— Чернівці – прикордонне та транзитне місто. Як цей статус впливає на кількість випадків експлуатації та торгівлі людьми саме в нашому регіоні?
— Не завжди саме транскордонні області є найбільш вразливими, адже тут свою роль відіграє мовний фактор. Наприклад, Румунія та Молдова належать до однієї мовної групи, що спрощує комунікацію та подальший рух людей до Італії чи Франції. Якщо ми межуємо з Румунією, то знання румунської мови є вагомим чинником безпеки та розуміння ситуації. Те саме стосується Львівщини та Польщі.
Крім того, у транскордонних областях активно поширена так звана «маятникова міграція». Це ситуація, коли люди легально працюють у європейських країнах по 90 днів. Три місяці працює одна людина, потім вона повертається додому, а на її місце їде інша. Таким чином вони зберігають за собою перевірене робоче місце і не порушують законодавства. Це значно безпечніше, ніж коли людина кожні три місяці змушена шукати нового роботодавця і не знає ні умов, ні графіка роботи.
Проте критичних ситуацій уникнути вдається не завжди. Був жахливий випадок: жінка знайшла роботу через нібито офіційну фірму з працевлаштування. Але по факту виявилося, що компанія «перепродала» її іншому роботодавцю, той – третьому. Жінку відвезли високо в гори. Вона опинилася в ситуації, коли не знала, де знаходиться і з ким. Вона зазнала сексуального насильства з боку чоловіків, які туди приходили, на неї навіть цькували собак. Дивом їй вдалося втекти, а вийти з цієї ситуації допомогла сім’я, в якій вона колись працювала. Була порушена кримінальна справа, але жінка отримала глибокі фізичні та психологічні травми.
Сьогодні від такого не застрахований ніхто. Люди часто помилково думають: «Це сталося з кимось, але не станеться зі мною». Як показує статистика, найчастіше люди потрапляють у ситуації торгівлі людьми та зазнають гендерно-зумовленого насильства від тих, кому вони довіряють – від близьких та знайомих. Дівчатам важко припустити думку, що хлопець, з яким вона зустрічається, наступної миті може продати її своєму другу за 100 євро. Але таких історій, на жаль, багато.
Тому ми постійно проводимо превентивні заходи. Нещодавно, наприклад, завдяки швидкій взаємодії соціальних служб, ювенальної поліції та Департаменту соціальної політики нам вдалося вилучити дитину, яку втягнули в жебрацтво. Якби не цей механізм, ситуація могла б залишитися поза увагою.
— Ваша колега розповідала історію з хлопчиком, якому пропонували сісти в машину біля школи серед білого дня. Наскільки такі випадки є системними в області і як батькам правильно говорити з дітьми про ці загрози?
— Я постійно думаю про цю проблему. Поки діти знаходяться всередині школи, де є офіцери з безпеки та вахтери – вони захищені. Але шкільні подвір’я залишаються відкритими. Щойно дитина виходить за межі школи, вона залишається сам на сам із зовнішнім простором. Добре, якщо батьки мають змогу її зустріти.
Мені дуже імпонує іспанський досвід шкільної безпеки. У них о 9-й ранку ворота школи закриваються: неважливо, привіз дитину шкільний автобус чи привели батьки. Територія залишається закритою до 17:00. Увесь цей час діти перебувають у безпечному просторі, де створені умови для навчання, спорту, ігор та харчування. Очевидно, там дійшли висновку, що зовнішній простір не є настільки безпечним, щоб діти могли самостійно пересуватися.
Особливо це стосується дітей, які змушені добиратися додому громадським транспортом. Якось я стала свідком показової ситуації: дитина витратила гроші, які мама дала на проїзд, на булочку. Відповідно, сіла в тролейбус без квитка. Контролерка категорично наполягала на тому, щоб висадити дитину. Зрештою, пасажири об’єдналися і заплатили за неї.
Я розумію всі сторони: і контролерку, яка виконує свою роботу, і маму, яка дала рівно ту невелику суму, яка в неї була, і голодну дитину. Можливо, тролейбусне управління не понесло б катастрофічних збитків від однієї поїздки без квитка, але тут питання в іншому: дитина має відчувати, що простір навколо неї – безпечний. Коли ми говоримо про дітей і людський фактор, на першому місці завжди має бути людяність.
— Ви зазначали про 80 опрацьованих кейсів у межах співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ). Якої саме допомоги найчастіше потребують буковинці та внутрішньо переміщені особи, що звертаються до вас?
— У межах цього проєкту ми справді надали допомогу 80 особам. Це робота, яка поділялася на два основні напрями.
Перший напрям – це 33 комплексні кейси. Ці люди отримали повний соціальний, психологічний та юридичний супровід. Крім того, їм була надана матеріальна допомога для задоволення першочергових потреб.
Другий окремий напрям – це індивідуальна соціальна допомога. Здебільшого її отримували так звані «ново евакуйовані» особи – люди, яких нещодавно вивезли з Краматорська, з інших зон бойових дій або з окупованих територій. Вони приїжджають з порожніми руками і їх потрібно забезпечувати базовими речами: продуктами харчування, засобами гігієни, одягом, речами для організації побуту. Хтось із них потрапляє в гуртожиток, хтось у шелтер, а хтось – у порожню орендовану квартиру.
На жаль, наші ресурси в межах цієї програми були обмежені саме цими 80 випадками. Звернення від людей продовжують надходити і зараз, потреба в допомозі залишається дуже високою.
Альона Гавриловська
Читайте також: «Злочинці шукають вразливих»: як змінилися схеми торгівлі людьми під час війни
Залишайтесь на зв’язку з Чернівцями та Буковиною! Наші сторінки у Telegram, Instagram, Facebook
Джерело: 0372.ua