Польща та Україна мають різне бачення спадщини Української повстанської армії (УПА), але повинні шукати порозуміння в дусі взаємного прощення, — заявив PAP український письменник і колишній дисидент Мирослав Маринович.
Професор Мирослав Маринович, колишній проректор Українського католицького університету у Львові, є прихильником польсько-українського примирення. Наприкінці вересня він отримав премію In Veritate ім. єпископа Тадеуша Пєронка, яку надають за позицію та визначні досягнення у поєднанні християнських і європейських цінностей. PAP попросила професора прокоментувати чергове загострення польсько-української суперечки щодо історії, спричинене рішенням депутатів Львівської обласної ради, яка оголосила 2027 рік Роком Української повстанської армії (УПА), її командира Романа Шухевича та діяча Організації українських націоналістів (ОУН) Олега Ольжича.
Професор Маринович зазначив, що не знає, чому самоврядування Львівщини вирішило саме зараз вшанувати пам’ять УПА та її командира, оскільки «не розмовляв на цю тему з депутатами». Водночас, на його думку, це рішення ухвалили надто поспішно.
— Вважаю, що рішення обласної ради не було до кінця продумане, — сказав він. — Після нещодавньої «війни орденів» можна було легко передбачити її наслідки. Ідеться про рішення президента Кароля Навроцького, який позбавив Ордена Білого Орла Президента України Володимира Зеленського.
На думку колишнього проректора Українського католицького університету у Львові, «проблема полягає в тому, що Польща та Україна дивляться на спадщину УПА з абсолютно різних перспектив». Через це взаємини перебувають — як він висловився — «на гойдалці»: щойно одна сторона щось зробить у цьому питанні, инша миттєво нервово реагує.
Маринович заявив, що попри всю симпатію до поляків, він не «може визнати польську правоту слушною», оскільки вона не бере до уваги український контекст і чутливість. Він наголосив, що не приймає нав’язаного поляками дискурсу щодо історії України.
— Я не приймаю мову ультиматумів. Я приймаю мову Яцека Куроня та Єжи Ґедройця, оскільки вони знали, як говорити про ці речі, — зазначив він.
Він підкреслив, що не бачить можливости швидкого зближення позицій щодо спадщини УПА.
— Треба зрештою усвідомити, що польська та українська інтерпретації цього періоду історії будуть різними. Тут не допоможе жоден ультиматум з польського боку. У цьому питанні Польща та Україна навряд чи дійдуть згоди, — додав він.
Публіцист водночас визнав, що розуміє біль поляків, пов’язаний із Волинню, і нагадав, що двічі підписував заклик групи українців до поляків із проханням про прощення. Він наголосив, що попри це «Польща не може вважати себе виключно жертвою».
— Чутливість до історії мають не лише поляки, а й українці. Тому для мене єдиною прийнятною формою українсько-польського порозуміння є формула «прощаємо і просимо прощення», — каже він.
PAP запитала Мирослава Мариновича, чому депутати Львівської облради вирішили вшанувати пам’ять архітектора волинських злочинів Романа Шухевича, який співстворював підрозділи, що колаборували з німцями, і має на руках польську та єврейську кров.
— Я вже казав, що Польща — не єдина жертва, але ми не висуваємо до вас претензій. Чи маємо ми перераховувати кривди, яких зазнали українці від поляків, і дорікати тими командирами польського підпілля, яких ви вважаєте героями, а ми сприймаємо як відповідальних за акції проти українців? — запитав колишній проректор Українського католицького університету.
За оцінками польських істориків, українські націоналісти вбили у 1943–1945 роках на Волині та у Східній Галичині близько 100 тисяч поляків. 40–60 тисяч загинули на Волині, 20–40 тисяч — у Східній Галичині, щонайменше чотири тисячі — на території теперішньої Польщі. Кульмінація цих подій, які визначають як Волинську трагедію, настала 11 липня 1943 року, коли загони УПА атакували близько 150 польських населених пунктів.
Як зазначає Інститут національної пам’яті Польщі (IPN), унаслідок польських акцій відплати до весни 1945 року загинуло ймовірно 10–12 тисяч українців.
Відповідаючи на запитання про шанси на примирення, публіцист процитував слова Івана Павла II: «Час уже відірватися від цієї болючої минувшини. Нехай прощення дароване й здобуте розіллється мовби доброчинний бальзам у кожному серці».
— Цілковито погоджуюся з колишнім папою, примирення має відбутися в цьому дусі, — говорив він.
Він згадував, що коли був молодим, в українському дисидентському середовищі, до якого належав, УПА асоціювалася лише з боротьбою проти комунізму та Радянського Союзу.
— Для українців УПА є символом боротьби з СРСР. Оскільки ми воюємо з росією путіна, звернення до героїзму її воїнів я вважаю слушним.
Публіцист звернув увагу, що Україна стікає кров’ю вже п’ятий рік, і закликав поляків спробувати поглянути на це питання з української перспективи.
— Як у вересні чи жовтні 1939 року Польща сприйняла б звинувачення сусіднього народу в тому, що вона мобілізує своїх громадян на захист держави, використовуючи неналежні аргументи? Ми захищаємося від росії, і якщо людям допомагає в боротьбі пам’ять про УПА, то ми її плекатимемо, — сказав він.
Маринович зазначив, що поділяє позицію МЗС України, яке дистанціювалося від рішення депутатів Львівської облради. Зовнішньополітичне відомство в Києві заявило в середу, що «рішення Львівської обласної ради щодо чутливих історичних питань у взаєминах з Польщею дає результати, протилежні до очікуваних у рамках зусиль задля досягнення порозуміння».
Відповідаючи на запитання про можливість відкласти суперечку щодо УПА на період після завершення війни, Маринович сказав, що це гарна ідея. Однак він підкреслив, що Польща не може вимагати від українців, які воюють з аґресором, зректися УПА.
— Це наша спадщина, наша пам’ять, — скзав він.
На його думку, польські політики реагують на це набагато нервовіше, ніж за часів, коли одній із вулиць Львова присвоювали назву Героїв УПА (це було 2008 року).
— Це відбувається тому, що в Польщі триває виборча кампанія, — зауважив Мирослав Маринович.
Автором ухвали Львівської обласної ради, яка є аналогом польського воєводського сеймику, був її депутат Святослав Шеремета. У середу — за поданням віцепрем’єра, глави МЗС Радослава Сікорського — Шеремету внесли до переліку осіб, чиє перебування є небажаним, із забороною на в’їзд і перебування в країнах Шенгенської зони до 20 жовтня 2031 року.
Маринович, відповідаючи на запитання, чи знає він Шеремету, відповів, що «зустрічався з ним кілька разів, але це не той, із ким він товаришує чи розмовляє». Він не захотів коментувати той факт, що депутат брав участь у реконструкціях дій української дивізії гренадерів СС, відомої як SS-Galizien або СС «Галичина», створеної навесні 1943 року гітлерівцями з українських добровольців із Галичини.
Професор Мирослав Маринович — український громадський дієвець, відомий публіцист і релігієзнавець. Він – колишній радянський дисиден, політв’язень, співзасновник Української Гельсінської групи та українського відділення Amnesty International. Раніше обіймав посаду президента українського центру Міжнародного ПЕН-клубу. Був проректором Українського католицького університету у Львові. Щороку першого листопада на Личаківському цвинтарі він організовує екуменічні молитви за польські та українські жертви війни за Львів 1918 року.
Українська повстанська армія, зокрема постать Шухевича — одного з її лідерів — залишається однією з найбільш дискусійних тем у польсько-українських взаєминах.
Польща визнає злочини, скоєні проти польського населення, ґеноцидом, натомість чимало українських істориків і політиків інтерпретують їх як елемент ширшого польсько-українського конфлікту, за який відповідальність несли обидві сторони.
Суперечки викликає також українська теза про те, що УПА була створена для боротьби з радянською владою за незалежність України. — Сьогодні в Україні УПА називають національно-визвольною армією, але такий характер вона набула лише після 1945 року, коли території теперішнього Заходу України знову опинилися під радянською окупацією, а ворогом справді стали тоді совєти, — говорив у червні цього року професор Мирослав Шуміло з Інституту історії Університету Марії Кюрі-Склодовської.
Яцек ПАВЛІЦЬКИЙ (PAP)
Від редакції.
Зацікавила публікація?
Підтримайте “Майдан”.
ПриватБанк
UAH: 4149629301402624,
USD: 4149629383193133, IBAN UA333052990000026207870016224