Мені пощастило заскочити у передостанній вагон, щоб зробити із мухи слона… Гадаєте, я збожеволіла, коли роблю подібні заяви? Та ні! Просто згадую учорашні відвідини виставки «Наші» у львівській Zenek Art Galery.
Виставку відкрили 16 липня, вона триватиме до 31 жовтня, тому мій «вагон» дійсно був передостаннім.
А щодо мух і слонів — то саме здатність мистця з буденних дрібниць створювати яскраві образи (тобто «із мух — слонів») стала однією з провідних ідей, закладених в основу експозиції. Примітивізм, наїв і арт-брют («сире мистецтво», яке проростає із внутрішнього світу автора) — ось три напрямки, що їх об’єднали цього разу під дахом галереї ZAG.
207 творів. 27 художників. Й усі — по-справжньому «Наші».
Піднявшись сходами на другий поверх, де розташована виставка, відвідувачі одразу починають… усміхатися. Авжеж! Перед ними — фантастичні звірі Марії Примаченко та не менш фантастичні квіти Ганни Собачко-Шостак. І рожевий слон теж туточки!
Коли я прийшла на виставку, біля творів Примаченко побачила дітлахів — гід просила їх за назвою здогадатися, про які саме малюнки художниці йдеться. На цій виставці юні відвідувачі сидять або навіть лежать на підлозі, розв’язують загадки і самі малюють. Щоб малювати, їм видають зошити. А зелені окуляри у формі зірочок — просто заради приколу.
Біля багатьох творів — написи шрифтом Брайля і тактильні репродукції для людей із порушеннями зору. Треба віддати належне галереї ZAG: вона послідовно втілює ідею безбар’єрності.
А от незвичний «атракціон»: за допомогою спеціальної апаратури можна на чотири хвилини опинитись у віртуальному світі. Побачити, як фантастичні звірі виходять з картин, погладити їх або навіть погодувати. Але за таке диво слід доплатити 150 гривень.
Коли у червні я писала про виставку в галереї ZAG «ВІН: Тарас Шевченко. Художник», то оцінила імерсійну кімнату як суто розважальний об’єкт. Але у світі наїву й примітивізму вона набагато доречніша. Перед глядачем сіра людина у сірому оточенні — і раптом все навколо неї оживає, рухається, наповнюється яскравими фарбами та казковими створіннями. Фантазія всесильна!
Не стану проводити словесну екскурсію виставкою: її вже не раз детально описали у соціальних мережах. Але дозволю собі трохи посперечатися з авторами експозиції щодо Марії Примаченко.
Дійсно, існує поняття «ефект Ван Гога»: цей геніальний художник за життя не продав жодної картини, хоча став шалено популярним після смерті. Проте чи можна віднести це поняття до Примаченко?
На стенді, де йдеться про «ефект Ван Гога», читаємо: «…Варто згадати, що до лютого 2022 року, коли російський снаряд влучив у Іванківський історико-краєзнавчий музей та частина творів Марії Примаченко згоріла, творчість художниці залишалася цікавою здебільшого мистецтвознавцям…»
Та ну?! Ще наприкінці 1930-х її твори експонувалися не тільки в багатьох містах Радянського Союзу, а й у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі та Празі. Марія Примаченко прожила довге життя (1908-1997), здобула звання народної художниці України й Національну премію імені Т.Шевченка… Як же можна говорити, що вона була цікава «здебільшого мистецтвознавцям»?!
Інша справа, що раніше за роботи Примаченко не платили такі шалені гроші. На доказ «ефекту Ван Гога», на стенді щодо неї наводиться факт: після загибелі у вогні частини творів мисткині їхній «естімейт… рекордно піднімається, і вже у травні того ж 2022 року на благодійному аукціоні робота «Квіти виросли коло четвертого блоку» була реалізована за пів мільйона доларів».
- То йдеться про цікавість чи лише про «естімейт»? Ну, якщо художні твори оцінювати виключно в доларах… До речі, скільки ж тоді коштує колекція Марії Примаченко у Запорізькому художньому музеї — одна з найбільших в Україні? У Запоріжжі зуміли зібрати близько ста творів народної художниці. Восени 2025 року (зауважте: у прифронтовому місті під російськими бомбами!) музейники здійснили грантовий проєкт «Бестіарій Марії Примаченко».
Віртуальна екскурсія https://prymachenko.emuseum.ua/ проходить трьома залами, де розміщено 70 творів, що мають запорізьку прописку.
Між іншим, тепер й один із центральних бульварів Запоріжжя носить ім’я Марії Примаченко.
А от історія Поліни (Пелагеї) Райко (1928-2004) з міста Олешки Херсонської області дійсно ілюструє «ефект Ван Гога». Жінці було 69 років, коли вона вперше придбала фарби і почала прикрашати свою оселю. Це сталося після того, як її дочка загинула в автокатастрофі, помер чоловік, а син потрапив до виправної колонії.
На виставці «Наші» експонується фрагмент паркану, розмальованого Поліною Райко. Але більшість її фресок загинули у затопленій хаті, коли російська армія підірвала Каховську ГЕС. З великим запізненням прийшло до неї визнання. Мимоволі згадується ще й гуманітарна катастрофа, яку багатостраждальні Олешки переживають зараз…
Виставка «Наші» – водночас і світлі усмішки, і привід замислитися. Ба навіть самому «зробити з мухи слона». Ще є час! Тим більше, що останнього дня кожного місяця вхід у галерею ZAG безкоштовний (знов-таки, втілення принципу безбар’єрності, який сповідує Zenik Art Galery: експозиції мають змогу подивитися всі, навіть якщо кишені зовсім порожні).
Наостанок нагадую: виставка «Наші» працює до 31 жовтня.
Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО (Львів – Запоріжжя)