Під час бойового завдання Євгеній Метелешко рятувався від FPV-дрона й підірвався на міні. Після ампутації та реабілітації він хоче повернутися до служби.
Історію бійця розповіли у 70-й окремій бригаді підтримки.
Для Євгенія Метелешка все почалося в далекому 2007 році в Ужгороді. Він вже рік працював слюсарем-електриком вторинних ланцюгів і будівельним електриком на німецькому заводі «Матяш і Матяш», коли його призвали на строкову службу до Внутрішніх військ.
У військовій частині 3036 молодий солдат потрапив до кінологічної групи. Відслуживши термін і демобілізувавшись, Євгеній за рік мусив знову повернувся на службу: робота на «цивілці» не клеїлася, та й тварин хлопець дуже любив, особливо собак.
Після навчання на курсах кінологів, кар’єра Євгенія стрімко пішла вгору: спочатку його призначили на посаду інструктора, згодом підвищили до старшого інструктора, а потім сержант отримав посаду начальника кінологічної служби частини.
Особливою гордістю стала службова німецька вівчарка Барон — чорний пес із білою плямою-«краваткою» і рудими лапами.
А потім настав тривожний 2014 рік. Сержант Метелешко саме закінчував чергові курси підвищення кваліфікації, коли почалися події на Донбасі.
Перший виїзд став суворим бойовим хрещенням: табір в Ізюмі, спільні із суміжниками зачистки у Сіверську, Серебрянці, Лисичанську, Первомайську, окопи в Попасній, жорстка оборона проти сепаратистів та кадирівців.
З 2015 року почалися ротації в Маріуполь на блокпости, де Євгеній чергував разом із вірним Бароном.
Такий ритм тривав аж до 2019 року, протягом якого Внутрішні війська офіційно перейменували в Національну гвардію.
Тим часом у 2017 році в родині чоловіка народився син, і сім’я Євгенія перебралася в Бар, ближче до батьків дружини.
З 18 березня 2021 року він перевівся до частини А0853, де обійняв посаду сержанта з матеріального забезпечення першої роти батальйону РХБЗ.
Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, підрозділ Євгенія понад рік перебував на Київському напрямку.
Згодом бійців перебазували до Краматорська, де у 2024-му вони зайнялися облаштуванням окопів на напрямку Часового Яру та навколо самого Краматорська.
31 березня 2025 року штаб-сержант був переведений до першого інженерно-саперного батальйону на посаду сержанта з матеріального забезпечення.
Але війна готувала свої випробування для Євгенія та його родини.
В січні 2026 року поблизу Пришиба було морозно й тихо, якщо не зважати на гудіння в небі. Його група мала встановлювати ягозу та МПП. І поки побратими готувалися до роботи, Євгеній відправився виставляти точки в полі.
Спочатку все йшло добре. Виставивши перші точки, штаб-сержант рушив до річки, щоб завершити роботу й витримати потрібну ширину у тридцять метрів.
Аж раптом почулося знайоме, моторошне гудіння: FPV-дрон пролетів над військовим, на мить завис у повітрі, а потім різко спікірував вниз, набираючи швидкість.
Рятуючись від атаки, Евгеній зробив крок у густіші кущі, де зачаїлася протипіхотна міна. Тієї ж секунди світ розколовся від нищівного вибуху.
Прийшовши до тями, Євгеній відчув нестерпний біль у ногах. Намагався підвестися, але не зміг: праву ногу відірвало вибухом, а ліва кровоточила від численних уламкових поранень.
Переборюючи біль, Євгеній почав накладати турнікет.
Побратими зреагували на вибух миттєво. Вже за хвилину вони опинилися біля командира і стали надавати першу допомогу.
Хтось зняв із нього важкий бронежилет, автомат, каску. Двоє бійців побігли по машину. Решта почергово несли штаб-сержанта на руках крізь чагарники. Євгенію тоді здавалося, що цей жах і біль не закінчаться ніколи. Він то впадав у якесь забуття, то виринав з нього, намагаючись зрозуміти, де знаходиться і чому так боляче ногам.
Машина медеваку прилетіла дуже вчасно. Попри ожеледицю, водій Олександр Попов справжньою майстерністю витягав авто з кожного заносу, тож до найближчого пункту евакуації воїна доставили швидко і без пригод.
А там штаб-сержанту повезло ще раз, бо він потрапив у надійні руки знайомих — водія Діми та бойового медика Петра Радівілова. Вони надали пораненому потрібну допомогу і швидко доправили до шпиталя.
Потім були довге лікування і ще довша реабілітація. Проте лікарі змогли поставити на ноги побратима в усіх сенсах слова.
Нині за плечима Євгенія — майже вісімнадцять років вислуги, добра половина його життя.
Тож навіть попри важке поранення військовослужбовець прагне продовжити службу, повернутися до виконання своїх обов’язків.
За вірність присязі, звитягу, взірцеве виконання військового обов’язку і захист суверенітету України він нагороджений багатьма нагородами: Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медалями «10 років сумлінної служби», «15 років сумлінної служби», «За оборону рідної держави», «За службу і звитягу», «За жертовність і любов до України», «За поранення».
Раніше АрміяInform розповідала історію бійця із позивним «Філософ» за освітою будівельник, у цивільному житті обслуговував газове устаткування, а на війні — з 2015 року.