https://sd.ua/files/news/26/a1641230-d097-49f9-aa7d-d47cdee8965f.png
«Виїхали з двома сумками», – таку фразу часто можна почути від сіверськодончан, які залишили місто у 2022 році. Війна дійсно змусила вмістити життя багатьох містян у ручну поклажу. Люди забирали найнеобхідніше в моменті. І мало хто задумувався тоді, яку цінність поспіхом вкинутий у валізу предмет матиме згодом для всієї громади.
Зараз у сіверськодончан є можливість по-іншому поглянути на речі, вивезені з міста. Старі документи, сувеніри, візитівки, тролейбусний талончик – будь-що, пов'язане з Сіверськодонецьком, може стати частинкою музею, який створюють у комплексі «Лісова дача» на Закарпатті.
«Все, що ми зберемо, – це буде про нас і для нас, сіверськодончан», – так описує філософію проєкту Ольга Головко. У рідному місті жінка довгі роки очолювала музей «Азоту». Вона ж взялася за організацію музею у «Лісовій дачі».
Нині у її каталозі – понад 50 експонатів, зібраних після дзвінків десяткам сіверськодончан. У процесі, зізнається пані Ольга, робота над створенням експозиції для неї та співрозмовників перетворилася на дещо глибше.
А поки робота триває, SD.UA дізнавався подробиці: як народилася ця ідея, яким бачать майбутній музей його творці та як можна долучитися до його наповнення. Як виникла ідея?
Ольга Головко приїхала працювати до «Лісової дачі» у червні. Там вона займається роботою, яка зовсім не пов’язана з колишньою посадою. Утім, досвід, набутий за роки роботи в музеї «Азоту», невдовзі став у пригоді.
Одного разу, каже пані Ольга, з начальницею Сіверськодонецької МВА Євгенією Бойко заговорили про те, що сіверськодончани хотіли б мати музей свого міста. Ідею на той момент уже активно обговорювали у громаді.
«Ми озвучили цю ідею Євгенії Олександрівні. І вона мені каже: «Зможете збирати експонати?». Я відповіла: «Звичайно». Тоді вона Івана Куліша (головний спеціаліст організаційного відділу МВА, – ред.) підключила від адміністрації як куратора цього питання. Ми разом склали план дій. І так воно все й закрутилося», – згадує музейниця.
Ольга Головко проводить екскурсію у музеї «Азоту»
Коментуючи тему, Іван Куліш наголошує: музей першочергово є ініціативою, що народилася з побажань сіверськодончан.
«Вона не виникла в адміністрації. Це не історія про те, що хтось тут вигадав проєкт. Так склалося, що є пані Ольга, у якої є експертний досвід в цьому. І саме вона наразі просуває ідею та безпосередньо займається цим», – пояснює він.
Для самої Ольги Головко ця робота стала особистим викликом. Коли розглядали її участь у створенні музею, вона одразу сказала, що принципово не хоче отримувати за це гроші. Проєктом займається у вільний від основної роботи час.
«Для мене дуже важливо, що я буду причетна до гарної справи. Це не голосні слова: мені головне не зарплату отримати, зараз я вкладаю в це душу», – говорить вона.
Про що музей?
Поки що остаточної концепції немає. Що логічно: організатори не знають, які саме експонати вдасться зібрати.
Розглядається варіант розмістити їх по всьому адміністративному корпусу «Лісової дачі». Наприклад, ключі від квартир можна було б оформити на спеціальному планшеті, картини розмістити у фоє чи на сходах тощо.
Одночасно у команді роздумують, чи не варто все-таки створити єдину експозицію – наприклад, під прозорим кубом або іншою конструкцією.
«Ми всередині команди говорили про це, і була ідея просто розмістити експонати по адмінкорпусу. Але є також думка, що в такому разі втрачається цілісність картини», – пояснює Іван Куліш.
Частинка Сіверськодонецька на «Лісовій дачі» – мурал за мотивами мозаїки з Льодового
Утім, поки все це ще лише на рівні «чернетки». Перш за все зовнішній вигляд майбутнього музею має перегукуватися з його наповненням, наголошують організатори. Ольга Головко зауважує: не варто уявляти це як місце, де виставлятимуться якісь рідкісні експонати. Цінність його полягає в іншому.
«Я хочу, щоб люди зрозуміли ідею. Тому що багато хто думає: як музей, то це статуї повинні там бути чи щось таке. Ні, йдеться про нашу пам’ять: саме те, що притаманне сіверськодончанам. Все, що ми зберемо, – це буде про нас і для нас», – говорить вона.
Місто – це передусім люди, додає пані Ольга. Ось тому для експозиції шукають звичайні, на перший погляд, речі: ті, що колись були частиною буденності сіверськодончан. Бо за кожною з них – чиєсь життя, спогади, знайомі з дитинства місця й моменти, які хочеться зберегти.
Що можна віддати у музей та як це зробити?
Бажана умова – у предмета має бути зрозумілий зв’язок із Сіверськодонецьком: напис, логотип, адреса, печатка, назва підприємства чи установи тощо. Квиток з сіверськодонецького тролейбуса
Організатори шукають: проїзні квитки та тролейбусні талони; ключі від квартир і будинків; рекламні буклети, пакети, візитівки та листівки; дисконтні та платіжні картки місцевих банків, магазинів і закладів; книги про Сіверськодонецьк або книги зі штампами сіверськодонецьких бібліотек; паперові фотографії міста різних років; сувенірну продукцію, пов’язану із Сіверськодонецьком; речі, пов’язані з підприємствами міста; шкільні щоденники, грамоти, квитанції, посвідчення, пропуски; фільми та інші матеріали про місто. Продукція «Азоту» також може поповнити колекцію майбутнього музею
Цей перелік не остаточний: важко передбачити, які ще речі зберігають у себе сіверськодончани й що з них може стати частиною експозиції.
«Кожна дрібничка сьогодні – це безцінна для міста історія», – наголошує Ольга Головко.
Якщо ви маєте речі, які могли б стати музейними експонатами, або хочете уточнити, що саме шукають для колекції, зв’яжіться з Ольгою Головко за номером: +3 8 050 591 26 26.
Важлива деталь: поки що пересилати експонати потрібно власним коштом.
Що вже зібрали?
Станом на зараз Ольга Головко має понад 50 предметів у каталозі. Серед них – гарантійні талони із сіверськодонецьких магазинів, інформаційний лист з послугами ЖКГ, талон на флюорографію, ощадна книжка, копії свідоцтв про народження, свідоцтво про вакцинацію від коронавірусу. Є паперовий лист з програмою першого міського турніру з фізики, програма святкового концерту в Палаці культури, грамота вчительки математики, табель успішності, книга Світлани Ославської «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого», роздруковані архівні фотографії.
Вже зібрані для музею речі
Є й речі, пов’язані безпосередньо з промисловим Сіверськодонецьком та «Азотом» — зокрема пакет із символікою підприємства, дармовис, профспілковий квиток.
Поступово з’являються ідеї й щодо цифрової частини музею.
Наприклад, музикант Сергій Горєлов має велику фонотеку місцевих гуртів та готовий нею поділитися. Звісно ж, обговорюється можливість збирати аудіоспогади мешканців про Сіверськодонецьк, а також фотографії та відео міста в електронному вигляді.
Щоправда, спочатку потрібно зрозуміти, як технічно реалізувати презентацію таких матеріалів. У цьому плані пані Ользі дуже потрібна допомога волонтерів.
Як проходить підготовка?
Коли ідея тільки з'явилася, у соцмережах дописи про неї зробили декілька сіверськодончан. А Ольга Головко пішла своїм шляхом. Вона склала список людей, з якими колись разом працювала, дружила, жила по сусідству – та всіх обдзвонила. Наразі це вже понад 70 осіб. І список доповнюється.
Програма концерту в музучилищі, який відбувся 24 роки тому
«Хтось відповідає, що нічого не має. Хтось спочатку так само думає, а вже через кілька тижнів телефонує і каже: «А ми знайшли ось це і це». Одна жінка мені надіслала 18 документів. Свої та своєї подруги, яка виїхала за кордон. І пропуски, і посвідчення… Це була працівниця «Азоту», – розповідає пані Ольга.
Часто під час таких розмов мова заходить зовсім не про експонати.
«Були такі випадки, що люди плакали спочатку. Кажуть: «Ой, ну як приємно, що хтось про нас дбає». Тобто саме те, що про них не забули, важливо. Люди мені розповідають про своє життя: де влаштувалися, як. А який експонат передадуть – то вже, як кажуть, діло десяте», – пояснює музейниця.
Архівне фото та ключі від містян
Ольга Головко вважає ідею музею вдалою вже тому, що це допомогло сіверськодончанам знову відчути зв’язок одне з одним. Тому вона вдячна міській адміністрації та всім, хто долучається до цієї справи.
«Може, ті люди, які віддають свої речі, приїдуть сюди відпочивати, а, може, й ні. Головне саме те, що про них думають і пам'ятають. Ось вони – ось їхні речі. Вони – сіверськодончани. І будь-хто може це побачити, відчути», – додає пані Ольга.
Збір експонатів і для неї самої став своєрідною терапією:
«Мені дуже щемно це все. Вечорами я з усіма передзвонююся і буду далі цим займатися».
Коли відкриють музей?
Наразі Ольга Головко говорить про квітень 2027 року як орієнтир.
«Часові рамки постійно зсуваються через те, що ми очікували отримати певну кількість експонатів до 24 серпня. А на той момент тих експонатів було, на жаль, недостатньо», – додає Іван Куліш. У Сіверськодонецькій МВА ідею створення музею розцінюють як «цікаву та перспективну історію». Її планують ширше «підсвітити», коли вдасться розв’язати нагальніші проблеми громади.
«Я бачу цей процес таким чином, що пані Ольга продовжує збирати експонати. Ми дивимося, що їй присилають. Вона робить повний каталог цих об'єктів. І згодом, коли трошки розвантажимося, зможемо вийти в ширшу комунікацію для того, щоб більше людей знали про те, що взагалі є ось ця ідея. Єдиний ризик, який я бачу у разі успіху цієї історії, це коли в нас немає можливості прийняти достатню кількість експонатів. Також це ще питання певного фінансування. Через те, що не всі можуть відправити речі своїм коштом. Ми будемо думати, як це забезпечити. Як ви знаєте, зараз загалом складна ситуація з бюджетом», – коментує Іван Куліш.
«Лісова дача»
За його словами, одним з можливих напрямів є співпраця зі спонсорами та грантодавцями, які могли б долучитися до реалізації задуму.
Тут, до речі, вже підставляють плече сіверськодонецькі активісти. Зокрема, підприємець та громадський діяч Олег Невениця наразі допомагає Ользі Головко з грантовою заявкою для організації музейної експозиції.
Крок за кроком, до створення музею долучається все більше людей. Ініціатива об’єднує тих, хто нині живе в різних куточках країни й світу, але досі відчуває себе частиною Сіверськодонецька. Якщо ви теж хочете долучитися до цієї справи, зв’яжіться з Ольгою Головко – можливо, саме вашої участі зараз бракує, щоб задум став реальністю.
Зараз у сіверськодончан є можливість по-іншому поглянути на речі, вивезені з міста. Старі документи, сувеніри, візитівки, тролейбусний талончик – будь-що, пов'язане з Сіверськодонецьком, може стати частинкою музею, який створюють у комплексі «Лісова дача» на Закарпатті.
«Все, що ми зберемо, – це буде про нас і для нас, сіверськодончан», – так описує філософію проєкту Ольга Головко. У рідному місті жінка довгі роки очолювала музей «Азоту». Вона ж взялася за організацію музею у «Лісовій дачі».
Нині у її каталозі – понад 50 експонатів, зібраних після дзвінків десяткам сіверськодончан. У процесі, зізнається пані Ольга, робота над створенням експозиції для неї та співрозмовників перетворилася на дещо глибше.
А поки робота триває, SD.UA дізнавався подробиці: як народилася ця ідея, яким бачать майбутній музей його творці та як можна долучитися до його наповнення. Як виникла ідея?
Ольга Головко приїхала працювати до «Лісової дачі» у червні. Там вона займається роботою, яка зовсім не пов’язана з колишньою посадою. Утім, досвід, набутий за роки роботи в музеї «Азоту», невдовзі став у пригоді.
Одного разу, каже пані Ольга, з начальницею Сіверськодонецької МВА Євгенією Бойко заговорили про те, що сіверськодончани хотіли б мати музей свого міста. Ідею на той момент уже активно обговорювали у громаді.
«Ми озвучили цю ідею Євгенії Олександрівні. І вона мені каже: «Зможете збирати експонати?». Я відповіла: «Звичайно». Тоді вона Івана Куліша (головний спеціаліст організаційного відділу МВА, – ред.) підключила від адміністрації як куратора цього питання. Ми разом склали план дій. І так воно все й закрутилося», – згадує музейниця.
Ольга Головко проводить екскурсію у музеї «Азоту»
Коментуючи тему, Іван Куліш наголошує: музей першочергово є ініціативою, що народилася з побажань сіверськодончан.
«Вона не виникла в адміністрації. Це не історія про те, що хтось тут вигадав проєкт. Так склалося, що є пані Ольга, у якої є експертний досвід в цьому. І саме вона наразі просуває ідею та безпосередньо займається цим», – пояснює він.
Для самої Ольги Головко ця робота стала особистим викликом. Коли розглядали її участь у створенні музею, вона одразу сказала, що принципово не хоче отримувати за це гроші. Проєктом займається у вільний від основної роботи час.
«Для мене дуже важливо, що я буду причетна до гарної справи. Це не голосні слова: мені головне не зарплату отримати, зараз я вкладаю в це душу», – говорить вона.
Про що музей?
Поки що остаточної концепції немає. Що логічно: організатори не знають, які саме експонати вдасться зібрати.
Розглядається варіант розмістити їх по всьому адміністративному корпусу «Лісової дачі». Наприклад, ключі від квартир можна було б оформити на спеціальному планшеті, картини розмістити у фоє чи на сходах тощо.
Одночасно у команді роздумують, чи не варто все-таки створити єдину експозицію – наприклад, під прозорим кубом або іншою конструкцією.
«Ми всередині команди говорили про це, і була ідея просто розмістити експонати по адмінкорпусу. Але є також думка, що в такому разі втрачається цілісність картини», – пояснює Іван Куліш.
Частинка Сіверськодонецька на «Лісовій дачі» – мурал за мотивами мозаїки з Льодового
Утім, поки все це ще лише на рівні «чернетки». Перш за все зовнішній вигляд майбутнього музею має перегукуватися з його наповненням, наголошують організатори. Ольга Головко зауважує: не варто уявляти це як місце, де виставлятимуться якісь рідкісні експонати. Цінність його полягає в іншому.
«Я хочу, щоб люди зрозуміли ідею. Тому що багато хто думає: як музей, то це статуї повинні там бути чи щось таке. Ні, йдеться про нашу пам’ять: саме те, що притаманне сіверськодончанам. Все, що ми зберемо, – це буде про нас і для нас», – говорить вона.
Місто – це передусім люди, додає пані Ольга. Ось тому для експозиції шукають звичайні, на перший погляд, речі: ті, що колись були частиною буденності сіверськодончан. Бо за кожною з них – чиєсь життя, спогади, знайомі з дитинства місця й моменти, які хочеться зберегти.
Що можна віддати у музей та як це зробити?
Бажана умова – у предмета має бути зрозумілий зв’язок із Сіверськодонецьком: напис, логотип, адреса, печатка, назва підприємства чи установи тощо. Квиток з сіверськодонецького тролейбуса
Організатори шукають: проїзні квитки та тролейбусні талони; ключі від квартир і будинків; рекламні буклети, пакети, візитівки та листівки; дисконтні та платіжні картки місцевих банків, магазинів і закладів; книги про Сіверськодонецьк або книги зі штампами сіверськодонецьких бібліотек; паперові фотографії міста різних років; сувенірну продукцію, пов’язану із Сіверськодонецьком; речі, пов’язані з підприємствами міста; шкільні щоденники, грамоти, квитанції, посвідчення, пропуски; фільми та інші матеріали про місто. Продукція «Азоту» також може поповнити колекцію майбутнього музею
Цей перелік не остаточний: важко передбачити, які ще речі зберігають у себе сіверськодончани й що з них може стати частиною експозиції.
«Кожна дрібничка сьогодні – це безцінна для міста історія», – наголошує Ольга Головко.
Якщо ви маєте речі, які могли б стати музейними експонатами, або хочете уточнити, що саме шукають для колекції, зв’яжіться з Ольгою Головко за номером: +3 8 050 591 26 26.
Важлива деталь: поки що пересилати експонати потрібно власним коштом.
Що вже зібрали?
Станом на зараз Ольга Головко має понад 50 предметів у каталозі. Серед них – гарантійні талони із сіверськодонецьких магазинів, інформаційний лист з послугами ЖКГ, талон на флюорографію, ощадна книжка, копії свідоцтв про народження, свідоцтво про вакцинацію від коронавірусу. Є паперовий лист з програмою першого міського турніру з фізики, програма святкового концерту в Палаці культури, грамота вчительки математики, табель успішності, книга Світлани Ославської «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого», роздруковані архівні фотографії.
Вже зібрані для музею речі
Є й речі, пов’язані безпосередньо з промисловим Сіверськодонецьком та «Азотом» — зокрема пакет із символікою підприємства, дармовис, профспілковий квиток.
Поступово з’являються ідеї й щодо цифрової частини музею.
Наприклад, музикант Сергій Горєлов має велику фонотеку місцевих гуртів та готовий нею поділитися. Звісно ж, обговорюється можливість збирати аудіоспогади мешканців про Сіверськодонецьк, а також фотографії та відео міста в електронному вигляді.
Щоправда, спочатку потрібно зрозуміти, як технічно реалізувати презентацію таких матеріалів. У цьому плані пані Ользі дуже потрібна допомога волонтерів.
Як проходить підготовка?
Коли ідея тільки з'явилася, у соцмережах дописи про неї зробили декілька сіверськодончан. А Ольга Головко пішла своїм шляхом. Вона склала список людей, з якими колись разом працювала, дружила, жила по сусідству – та всіх обдзвонила. Наразі це вже понад 70 осіб. І список доповнюється.
Програма концерту в музучилищі, який відбувся 24 роки тому
«Хтось відповідає, що нічого не має. Хтось спочатку так само думає, а вже через кілька тижнів телефонує і каже: «А ми знайшли ось це і це». Одна жінка мені надіслала 18 документів. Свої та своєї подруги, яка виїхала за кордон. І пропуски, і посвідчення… Це була працівниця «Азоту», – розповідає пані Ольга.
Часто під час таких розмов мова заходить зовсім не про експонати.
«Були такі випадки, що люди плакали спочатку. Кажуть: «Ой, ну як приємно, що хтось про нас дбає». Тобто саме те, що про них не забули, важливо. Люди мені розповідають про своє життя: де влаштувалися, як. А який експонат передадуть – то вже, як кажуть, діло десяте», – пояснює музейниця.
Архівне фото та ключі від містян
Ольга Головко вважає ідею музею вдалою вже тому, що це допомогло сіверськодончанам знову відчути зв’язок одне з одним. Тому вона вдячна міській адміністрації та всім, хто долучається до цієї справи.
«Може, ті люди, які віддають свої речі, приїдуть сюди відпочивати, а, може, й ні. Головне саме те, що про них думають і пам'ятають. Ось вони – ось їхні речі. Вони – сіверськодончани. І будь-хто може це побачити, відчути», – додає пані Ольга.
Збір експонатів і для неї самої став своєрідною терапією:
«Мені дуже щемно це все. Вечорами я з усіма передзвонююся і буду далі цим займатися».
Коли відкриють музей?
Наразі Ольга Головко говорить про квітень 2027 року як орієнтир.
«Часові рамки постійно зсуваються через те, що ми очікували отримати певну кількість експонатів до 24 серпня. А на той момент тих експонатів було, на жаль, недостатньо», – додає Іван Куліш. У Сіверськодонецькій МВА ідею створення музею розцінюють як «цікаву та перспективну історію». Її планують ширше «підсвітити», коли вдасться розв’язати нагальніші проблеми громади.
«Я бачу цей процес таким чином, що пані Ольга продовжує збирати експонати. Ми дивимося, що їй присилають. Вона робить повний каталог цих об'єктів. І згодом, коли трошки розвантажимося, зможемо вийти в ширшу комунікацію для того, щоб більше людей знали про те, що взагалі є ось ця ідея. Єдиний ризик, який я бачу у разі успіху цієї історії, це коли в нас немає можливості прийняти достатню кількість експонатів. Також це ще питання певного фінансування. Через те, що не всі можуть відправити речі своїм коштом. Ми будемо думати, як це забезпечити. Як ви знаєте, зараз загалом складна ситуація з бюджетом», – коментує Іван Куліш.
«Лісова дача»
За його словами, одним з можливих напрямів є співпраця зі спонсорами та грантодавцями, які могли б долучитися до реалізації задуму.
Тут, до речі, вже підставляють плече сіверськодонецькі активісти. Зокрема, підприємець та громадський діяч Олег Невениця наразі допомагає Ользі Головко з грантовою заявкою для організації музейної експозиції.
Крок за кроком, до створення музею долучається все більше людей. Ініціатива об’єднує тих, хто нині живе в різних куточках країни й світу, але досі відчуває себе частиною Сіверськодонецька. Якщо ви теж хочете долучитися до цієї справи, зв’яжіться з Ольгою Головко – можливо, саме вашої участі зараз бракує, щоб задум став реальністю.