19 жовтня “політична ідилія” окупантів на півострові зіткнулася з фактом, що не відзначався за останнє десятиліття, коли “севастопольське відділення комуністичної партії” заявило про те, що “не визнає результати виборів до держдуми 2026 року в Севастополі”.
При цьому для “офіційного прийняття” цієї публічної заяви 8 жовтня місцевими “полум’яними марксистами” було навіть проведено “пленум міського комітету”.
Нинішні вимоги очолюваного незмінним “головним севастопольським комуністом” Василем Пархоменком угрупування, про “припинення впровадження дистанційного електронного голосування, відмову від багатоденного голосування, а також голосування поза виборчими дільницями та забезпечення повноцінного незалежного контролю виборів” у зв’язку з “найгрубішими порушеннями чинного законодавства”, втім, не були ні їхньою ініціативою, ні власною позицією.
Нагадаємо, що той самий Пархоменко, відомий севастопольцям хіба що спробою встановлення пам’ятника Сталіну, у 2024 році заявляв про визнання “виборів до законодавчих зборів” після того, як “комуністам” намалювали на них “прохідний бал”,
хоч і після дзвінка Геннадія Зюганова гауляйтеру Михайлу Розвожаєву.
У соцмережах севастопольці оцінили те, що відбувається, досить адекватно.
Констатуючи, що “результати виборів”, як і “явка виборців”, у місті неправдоподібні, і що севастопольців “вважають неповноцінними та тупими” і що “дурнів із нас роблять уже давно”, жителі Севастополя зійшлися і на іншому.
Ними визнавалося, що в нинішній ситуації “дозволені” у ролі “опозиції” “комуністи” сподівалися отримати більше, але не за “свої заслуги”, а у форматі “голосування проти всіх”, але зробити їм це просто не дозволили, повністю “зачистивши результати”, причому “напрямок і сила вітру при цьому не змінилися”.
При цьому і 10% незмінного “комуністичного кандидата-мажоритарника” Володимир Браковенко, і “муніципальне голосування”, де серед “90 мандатів восьми муніципальних рад” “комуністам” виділили “цілі” три місця, явно були прогнозовані в Севастополі і до шоу з “виборами”.
Насправді ж “севастопольський бунт на колінах” відображає не так локальну ситуацію, як боротьбу угруповань у самій компартії агресора, що загострилася саме після “думських виборів”. Її ознакою став парад заяв регіональних структур комуністів про невизнання підсумків голосування, який розпочався ще місяць тому в Новгороді і тепер охопив десяток регіонів самої росії, аж до Сахаліну.
Сам центральний апарат “вірних ленінців”, включаючи беззмінного “вождя” Геннадія Зюганова, займає набагато більш сервільну позицію і дане протистояння угруповань мало характерні причини.
Зважаючи на все, у ряді російських регіонів на “виборах” тамтешні комуністи, за погодженням з московським начальством, повністю кооперувалися з владою, погоджуючись на заздалегідь узгоджені “квоти”, а в інших “вічні революціонери” вирішили піти ва-банк, розраховуючи на протестного виборця за логікою “усі бюлетені нам не зіпсують”.
Підсумок “голосування” в цих областях і республіках, на кшталт Алтаю показав, що, з одного боку, комуністи там справді взяли б на справжніх виборах більшість, і з іншого боку довів, що після голосування нинішня влада може переписати все, що завгодно і з будь-якими цифрами.
Тепер крайніми в цій ситуації описані “регіональні меншовики” хочуть “чомусь” зробити не кремлівських бонз, а оточення свого ж боса Зюганова, готуючи “важливі кадрові рішення на листопадовому пленумі”, що прогнозовано зведеться до чергової “бури у склянці води”.
У контексті окупованих територій України характерно, що в описаній “фронді” поки що вирішили взяти участь лише в Севастополі, кримські та материкові “комуністи” нинішню “севастопольську побудку” підтримати, швидше за все, відмовилися.
The post “Севастопольська побудка” як відображення боротьби “комуністичних” угруповань first appeared on Асоціація реінтеграції Криму.