https://sd.ua/files/news/26/5343805920825253379.jpg
Сергій Морозов разом із дружиною створює 3D-сувеніри та світильники, які нагадують про українські міста й села, що нині перебувають під російською окупацією. Серед їхніх робіт — чимало символів та об’єктів Луганщини: стели, які бачив кожен житель і гість регіону, а також речі, що викликають ностальгію за рідними місцями.
Для SD.UA Сергій розповів, як виникла ідея створювати таку продукцію, чому особливе місце у ній посідають символи окупованої Луганщини та як через ці роботи можна зберігати пам’ять про міста й села, до яких поки немає можливості повернутися.
– У вашому доробку сотні сувенірів, які нагадують стели, що стояли на в’їздах до населених пунктів та прикрашали головні площі нині окупованих міст і сіл. Як ви прийшли до ідеї такої власної справи?
– Ми з дружиною розглядали варіант додаткового заробітку. Вона логопедка, тому ми хотіли спробувати робити логопедичні іграшки. Для цього купили 3D-принтер. Так, у процесі, виникла ідея зробити стелу Мелітополя, з якого ми родом. Хотілося мати якийсь символ, спогад, фізичне втілення рідного міста. За основу взяли оригінальну стелу. Я зробив модель, надрукував. Потім її копії відправили родичам та друзям як подарунок. Після цього нас почали просити зробити сувеніри про інші міста, звідки людям довелося виїхати через війну. Так почало працювати «сарафанне радіо». І поступово, трохи більше як за рік, назбиралися стели різних міст. Дотепер люди замовляють на подарунки або собі. Щоб згадати, порефлексувати. Адже це така маленька віддушина, наче дім, який поряд.
– Я побачила в Інстаграм, що, демонструючи кожну нову фігурку, ви розповідаєте її історію. Як створюєте ці оповіді про населені пункти?
– Десь це про щось своє, знайоме. Іноді питаємо людей про історії, пов’язані з їхніми містами, а часом — просто розповідаємо на основі особисто пережитого. Незалежно від того, хто звідки виїхав, це плюс-мінус схожі відчуття. Бо люди сумують за домом, хочуть потрапити назад у своє тихе, розмірене життя.
Серед перших створених нами — стела Луганська. Коли вперше її замовили, виникло дещо суб'єктивне відчуття, ніби про це місто майже ніхто не говорить. Луганськ був ніби у тиші. Тому ми самі почали дізнаватися більше, які є міста на Луганщині. Спочатку виставляли ролики з Луганськом у соцмережах, а згодом підтягнулись люди з сусідніх міст, почали робити для них мініатюрні стели. Багато хто писав, що так само сумує, хоче отримати чи розповісти свої історії, пригадати, що там було. Стела Луганська
– Жителі яких міст Луганщини вже до вас зверталися, щоб отримати свої сувеніри на згадку?
– Є фігурки, що нагадують в’їзд у Луганську область, а також такі міста, як Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Старобільськ, Ровеньки, Щастя. До нас люди зверталися та питали: «А які вже є?»
Цікава історія була з фігуркою Попасної Сіверськодонецького району. Нам скинули фото старої стели, яка була виконана ще російською мовою. Але вона була розбита — щось туди прилетіло під час війни, коли відбувалися бойові дії. За часів Незалежної України її не встигли замінити.Людина просила відтворити саме таку версію — коли вона розламана. Такий собі трошки символізм. А потім ми ще зробили українську версію — оновлену стелу. Подібну до тієї, що стояла в місті, у наших синьо-жовтих кольорах, не російською. Відправили обидві одним замовленням. Так у нашому виконанні відбулася історія розвитку, умовна дерусифікація. Між іншим, окрім цього виняткового випадку, російською ми не робимо. А фігур, що нагадують про назву населених пунктів, є багато різних. У реальному житті з роками в багатьох мінялися кольори — хто за який період історії згадує, так і робимо. Попасна
– Які вироби поїхали до сіверськодончан?
– Декілька замовлень було про Сіверськодонецьк. Одна людина написала, надіслала фото, і ми з нею узгоджували кольори. У нас просили додати більше українських символів, ніж в оригіналі. Робили так само переклад, бо оригінальна стела підписана російською. В іншому зверненні було питання, писати Сєвєродонецьк чи Сіверськодонецьк. Ми залишили стару назву на прохання людини. Але загалом хочемо робити повністю адаптацію.
Подібно робили стели з інших міст, які ще з певних причин не встигли перекласти. На жаль, цим ніхто не займався. От ми вже тепер адаптуємо. Або є села та маленькі містечка, розташовані неподалік, де стел не було. Тоді ми питаємо людей про символи та про те, з чим у них асоціюється це місце. Сіверськодонецьк
Також у нас є дві фігурки зі стелою Лисичанськ — вони мали різні кольори, залежно від бажання жителів, які замовляли. Лисичанськ
До того ж маємо дорожній знак відомого шахтарського міста Ровеньки, будемо найближчим часом друкувати його герб – уже зробили модель. Це буде магніт на холодильник. Ровеньки та Старобільськ
Подібно маємо невеликого розміру друковану символіку – магніти для людей з міста Щастя. Є оригінальний спогад про Старобільськ – малу батьківщину Жадана. Звідти є стела з сердечком. Також кілька людей замовили символ Алчевська. Чекає на свій час – бо маємо багато замовлень, тому є черга. Щастя
– Чимало тих, хто виїхав з міст, які тепер в окупації, нині мають нові історії життя з наступними випробуваннями, чи пробували ви поєднати ці два різні досвіди?
– Часом, коли разом обговорюємо ідеї, у людей це доходить просто до сліз. Для багатьох це підтримка, особливо в тяжкі періоди, коли попереду зима, холодно. Вони кажуть, що так отримують якесь домашнє тепло, спогади. Між іншим, так у нас виникла ідея зі світильниками. Одна людина попросила зробити фігурку з підсвіткою. А ми згодом стали адаптувати різні стели, додавати невеличкі ліхтарики. Кажуть, що у наші часи блекаутів такий нічничок від павербанку приносить затишок. Мовляв, вмикаючи його, щоразу про щось своє згадуєш.
Ще мріємо разом втілювати нові ідеї «з душею». Наприклад, знаю, що був у Луганську відомий торт «Шахтарський». Він має кутасту, нерівну, ніби сколену форму. Можна б отаке у майбутньому зробити. Поки ніхто ще не замовляв, але подібні напрацьовані ідеї є. Я повністю розробляю моделі з нуля — за описом, за текстом, за фото. Також надсилаю світлини з майбутніми фігурками, люди пропонують правки, і потім ставимо на принтер, він друкує, ми склеюємо, збираємо, відправляємо. Лисичанськ
– Критику отримуєте про свою роботу?
– Так, є такий момент, як гейт. Але це буквально декілька таких людей було. Трапляється, що кажуть, мовляв, ви заробляєте на нашому горі. Ми намагаємось пояснити, що не змушуємо купувати, це просто пропозиція. І люди, які звертаються, навпаки дуже раді, бо хочуть відчути зв'язок з домом, мати принаймні якусь його частинку. Адже ми самі ВПО, і розуміємо. Цей весь проєкт народився за рахунок того, що нам хотілося мати для себе щось подібне, і ми стали робити таке для інших. Я навчався на інженера, тому розумію, як працюють програми, знаю моделювання, стараюсь проявляти абстрактне мислення, намагаюсь усім догодити.
Луганщина
– Що об'єднує всіх тих людей, які до вас звертаються за замовленням?
– Дуже часто кажуть, що любов до країни — це одне, але власне місто — найкраще. Для людей з окупованих територій це надія, мрія повернутися до населеного пункту, який довелося залишити. Принаймні, якщо не жити там, то хоча б мати можливість приїхати колись у майбутньому після деокупації. Люди хочуть поринути у те, що рідне. А також – чекати, доки ця маленька стела стане символом, який оживе, коли буде нагода знову повернутися додому.
Для SD.UA Сергій розповів, як виникла ідея створювати таку продукцію, чому особливе місце у ній посідають символи окупованої Луганщини та як через ці роботи можна зберігати пам’ять про міста й села, до яких поки немає можливості повернутися.
– У вашому доробку сотні сувенірів, які нагадують стели, що стояли на в’їздах до населених пунктів та прикрашали головні площі нині окупованих міст і сіл. Як ви прийшли до ідеї такої власної справи?
– Ми з дружиною розглядали варіант додаткового заробітку. Вона логопедка, тому ми хотіли спробувати робити логопедичні іграшки. Для цього купили 3D-принтер. Так, у процесі, виникла ідея зробити стелу Мелітополя, з якого ми родом. Хотілося мати якийсь символ, спогад, фізичне втілення рідного міста. За основу взяли оригінальну стелу. Я зробив модель, надрукував. Потім її копії відправили родичам та друзям як подарунок. Після цього нас почали просити зробити сувеніри про інші міста, звідки людям довелося виїхати через війну. Так почало працювати «сарафанне радіо». І поступово, трохи більше як за рік, назбиралися стели різних міст. Дотепер люди замовляють на подарунки або собі. Щоб згадати, порефлексувати. Адже це така маленька віддушина, наче дім, який поряд.
– Я побачила в Інстаграм, що, демонструючи кожну нову фігурку, ви розповідаєте її історію. Як створюєте ці оповіді про населені пункти?
– Десь це про щось своє, знайоме. Іноді питаємо людей про історії, пов’язані з їхніми містами, а часом — просто розповідаємо на основі особисто пережитого. Незалежно від того, хто звідки виїхав, це плюс-мінус схожі відчуття. Бо люди сумують за домом, хочуть потрапити назад у своє тихе, розмірене життя.
Серед перших створених нами — стела Луганська. Коли вперше її замовили, виникло дещо суб'єктивне відчуття, ніби про це місто майже ніхто не говорить. Луганськ був ніби у тиші. Тому ми самі почали дізнаватися більше, які є міста на Луганщині. Спочатку виставляли ролики з Луганськом у соцмережах, а згодом підтягнулись люди з сусідніх міст, почали робити для них мініатюрні стели. Багато хто писав, що так само сумує, хоче отримати чи розповісти свої історії, пригадати, що там було. Стела Луганська
– Жителі яких міст Луганщини вже до вас зверталися, щоб отримати свої сувеніри на згадку?
– Є фігурки, що нагадують в’їзд у Луганську область, а також такі міста, як Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Старобільськ, Ровеньки, Щастя. До нас люди зверталися та питали: «А які вже є?»
Цікава історія була з фігуркою Попасної Сіверськодонецького району. Нам скинули фото старої стели, яка була виконана ще російською мовою. Але вона була розбита — щось туди прилетіло під час війни, коли відбувалися бойові дії. За часів Незалежної України її не встигли замінити.Людина просила відтворити саме таку версію — коли вона розламана. Такий собі трошки символізм. А потім ми ще зробили українську версію — оновлену стелу. Подібну до тієї, що стояла в місті, у наших синьо-жовтих кольорах, не російською. Відправили обидві одним замовленням. Так у нашому виконанні відбулася історія розвитку, умовна дерусифікація. Між іншим, окрім цього виняткового випадку, російською ми не робимо. А фігур, що нагадують про назву населених пунктів, є багато різних. У реальному житті з роками в багатьох мінялися кольори — хто за який період історії згадує, так і робимо. Попасна
– Які вироби поїхали до сіверськодончан?
– Декілька замовлень було про Сіверськодонецьк. Одна людина написала, надіслала фото, і ми з нею узгоджували кольори. У нас просили додати більше українських символів, ніж в оригіналі. Робили так само переклад, бо оригінальна стела підписана російською. В іншому зверненні було питання, писати Сєвєродонецьк чи Сіверськодонецьк. Ми залишили стару назву на прохання людини. Але загалом хочемо робити повністю адаптацію.
Подібно робили стели з інших міст, які ще з певних причин не встигли перекласти. На жаль, цим ніхто не займався. От ми вже тепер адаптуємо. Або є села та маленькі містечка, розташовані неподалік, де стел не було. Тоді ми питаємо людей про символи та про те, з чим у них асоціюється це місце. Сіверськодонецьк
Також у нас є дві фігурки зі стелою Лисичанськ — вони мали різні кольори, залежно від бажання жителів, які замовляли. Лисичанськ
До того ж маємо дорожній знак відомого шахтарського міста Ровеньки, будемо найближчим часом друкувати його герб – уже зробили модель. Це буде магніт на холодильник. Ровеньки та Старобільськ
Подібно маємо невеликого розміру друковану символіку – магніти для людей з міста Щастя. Є оригінальний спогад про Старобільськ – малу батьківщину Жадана. Звідти є стела з сердечком. Також кілька людей замовили символ Алчевська. Чекає на свій час – бо маємо багато замовлень, тому є черга. Щастя
– Чимало тих, хто виїхав з міст, які тепер в окупації, нині мають нові історії життя з наступними випробуваннями, чи пробували ви поєднати ці два різні досвіди?
– Часом, коли разом обговорюємо ідеї, у людей це доходить просто до сліз. Для багатьох це підтримка, особливо в тяжкі періоди, коли попереду зима, холодно. Вони кажуть, що так отримують якесь домашнє тепло, спогади. Між іншим, так у нас виникла ідея зі світильниками. Одна людина попросила зробити фігурку з підсвіткою. А ми згодом стали адаптувати різні стели, додавати невеличкі ліхтарики. Кажуть, що у наші часи блекаутів такий нічничок від павербанку приносить затишок. Мовляв, вмикаючи його, щоразу про щось своє згадуєш.
Ще мріємо разом втілювати нові ідеї «з душею». Наприклад, знаю, що був у Луганську відомий торт «Шахтарський». Він має кутасту, нерівну, ніби сколену форму. Можна б отаке у майбутньому зробити. Поки ніхто ще не замовляв, але подібні напрацьовані ідеї є. Я повністю розробляю моделі з нуля — за описом, за текстом, за фото. Також надсилаю світлини з майбутніми фігурками, люди пропонують правки, і потім ставимо на принтер, він друкує, ми склеюємо, збираємо, відправляємо. Лисичанськ
– Критику отримуєте про свою роботу?
– Так, є такий момент, як гейт. Але це буквально декілька таких людей було. Трапляється, що кажуть, мовляв, ви заробляєте на нашому горі. Ми намагаємось пояснити, що не змушуємо купувати, це просто пропозиція. І люди, які звертаються, навпаки дуже раді, бо хочуть відчути зв'язок з домом, мати принаймні якусь його частинку. Адже ми самі ВПО, і розуміємо. Цей весь проєкт народився за рахунок того, що нам хотілося мати для себе щось подібне, і ми стали робити таке для інших. Я навчався на інженера, тому розумію, як працюють програми, знаю моделювання, стараюсь проявляти абстрактне мислення, намагаюсь усім догодити.
Луганщина
– Що об'єднує всіх тих людей, які до вас звертаються за замовленням?
– Дуже часто кажуть, що любов до країни — це одне, але власне місто — найкраще. Для людей з окупованих територій це надія, мрія повернутися до населеного пункту, який довелося залишити. Принаймні, якщо не жити там, то хоча б мати можливість приїхати колись у майбутньому після деокупації. Люди хочуть поринути у те, що рідне. А також – чекати, доки ця маленька стела стане символом, який оживе, коли буде нагода знову повернутися додому.