Як відомо, майбутній російський диктатор Володимир Путін, у молоді роки служив офіцером радянської держбезпеки у Німецькій демократичній республіці. Це був радянський сателіт, утворений у 1949 на території радянської (східної) зони окупації Німеччини після Другої світової війни. За державним ладом НДР була «народною демократією» — формально там була багатопартійна система, регулярно проходили вибори, але результати цього волевиявлення були відомі заздалегідь — усі роки існування НДР при владі там була Соціалістична Єдина Партія Німеччини — аналог компартії, а інші партії входили до підпорядкованого СЄП Національного фронту. Цей лад повинен був маскувати справжню тоталітарну природу місцевої влади.
Минули роки, НДР зникла, Німеччина стала єдиною демократичною країною, але Володимир Путін, прийшовши до влади у Росії, почав будувати саме таку систему, прихильником якої, схоже, він став у Східній Німеччині — квазідемократію, де опозиція існує лише у вигляді прикриття для диктатури, а результати виборів відомі ще до їх початку. Й саме цю модель Росія експортувала до окупованих територій України.
Вибори без вибору
«Вибори», що пройшли в вересні 2026, були першими у Росії, у яких навіть формальну участь не брали політики, чиї погляди повністю не збігаються з кремлівським порядком денним, на якому зараз лише війна проти України. Власне, у РФ залишилась єдина така партія — «Яблоко», найстаріша демократична партія, заснована на початку 1990-х вченим-економістом Григорієм Явлінським. До речі, він народився та виріс у Львові, на цьому відео можна побачити, що лідер російських демократів вільно володіє українською мовою. Партія «Яблоко» спробувала зареєструватись на виборах й цього разу, аби провести кампанію під гаслами «За мир та свободу», але у підсумку була позбавлена права участі у виборах за сфабрикованим рішенням суду. Обвинувачення, які слухались у суді, були окремим елементом абсурду. Наприклад, «яблучників» звинуватили у порушенні авторських прав при використанні в агітації радянської дитячої пісні «Пусть всегда будет солнце».
Не треба ідеалізувати «Яблоко» та її лідера — партія досі не заборонена через те, що завжди була готова до компромісу з владою. Її “антивоєнна” платформа говорить про «дві сторони конфлікту», ігноруючи агресивний характер російських дій, а сам Явлінський періодично зустрічається с Путіним. Офіційно партія не визнає анексію українських територій, не створює там своїх осередків, але під час виборів до Держдуми у 2021 «Яблоко» висунуло своїх кандидатів по федеральному виборчому округу, до якого входили окуповані Крим та Севастополь. Але це була єдина російська партія, яка наважилась підняти гасло «за мир» у той час, коли усі інші партії підтримували війну. Російські опозиційно-емігрантські автори вважають, що кремлівські політтехнологи спочатку розраховували допустити «Яблоко» до виборів, аби продемонструвати непопулярність мирних гасел у Росії, але після того як ЦВК РФ зареєстрував партійний список, рейтинг партії так підскочив, що у Кремлі вирішили не ризикувати.
Яна Осадча
Придворна опозиція
Якщо демократи з «Яблока» не створюють осередків на окупованих територіях, то партія «Нові люди», яку в Росії позиціонують як “конструктивну” опозицію, охоче діє на чужій землі. Ця партія була створена у 2020 як політтехнологічний псевдоопозиційний проєкт для «невдоволених городян», й одразу за допомогою влади потрапила до парламенту, де її зокрема представляв актор Дмитро Пєвцов, відомий своїми українофобськими поглядами. В 2025 він був заочно засуджений в Україні за пропаганду війни.
Осередки «Нових людей» одразу після створення партії з’явились в окупованому Криму, а в 2022-му — й на Донбасі. У «ДНР» партійний осередок НЛ було створено у грудні 2022, а у «ЛНР», трохи пізніше, навесні 2023. «Нові люди» виникли за задумом головного політичного ідеолога Кремля Сергія Кирієнка як «людське» обличчя режиму. Їм навіть дозволяють обережну критику влади, зокрема блокування інтернету та заборону месенджера Телеграм, але вони діють суворо за кремлівським порядком денним й проти війни не виступають. На окупованих територіях НЛ зосереджуються на гуманітарних питаннях, але не гребують й «патріотичною» пропагандою. Наприклад, фракція «Нових людей» у «парламенті» ДНР звітує, що запустила проєкт «Мое слово защитникам», пропонуючи записувати відеозвернення з подяками до поранених «героїв СВО».
Ще одна «опозиційна сила» Комуністична партія Російської Федерації, у своїй войовничій риториці намагається перевершити «Єдину Росію», закликаючи на боротьбу с «неонацизмом та русофобією об’єднаної Європи». Комуністам нічого більше не залишається — КПРФ за путінські десятиріччя перетворилася на слухняний спойлер Кремля, ще одну маріонетку «народної демократії». Коли серед кандидатів з’являється популярна фігура, влада одразу її «зачищає» за повної згоди керівництва КПРФ, в обмін на преференції для її вождів. Така ситуація відбулась з блогером Миколаєм Бондаренком у Саратові, якого зняли з виборів за надмірну популярність. Для більш непокірних є значно вагоміші аргументи — лідер близького до Компартії «Лівого фронту» Сергій Удальцов в 2025 був засуджений на шість років за «виправдання тероризму», хоч він підтримував усі дії Кремля в Україні, починаючи з анексії Криму, але намагався бути самостійним політичним гравцем.
Подібна ситуація відбулась на цих виборах й на окупованому Донбасі — КПРФ у Донецьку спробувала висунути на мажоритарному окрузі сина вбитого в 2018 ватажка «ДНР» Олександра Захарченка, але після тиску з Москви була вимушена зняти його кандидатуру, аби не створювати проблем кандидату від «Єдиної Росії» Олександру Бородаю, який свого часу теж стояв біля витоків «ДНР». КПРФ вже постфактум вдавано обурювалась фальсифікаціями влади. Після оголошення підсумків «виборів» її незмінний керівник Геннадій Зюганов казав: «У Луганській Республіці написали нам результат, який мені соромно казати. Компартія отримала там на виборах менше 5%! Хочу нагадати тим, хто писав нам такий результат: там за комуністів голосували 45%!». Але ці емоції не завадять КПРФ надалі співпрацювати з Кремлем.
Те ж саме можна сказати й про інші «системні партії»: ЛДПР та «Справедливу Росію», їх представники слухняно транслюють меседжі Кремля, та навіть не намагаються проявляти ознаки якоїсь самодіяльності. Завдяки цьому вибори на окупованих територіях можуть бути зручним політичним трампліном —саме через окуповані території до парламенту «завели» колишнього соратника Януковича, екс-віце-прем’єра Сергія Арбузова, який з 2014 переховується у Росії.
Олена Фєтісова
Живучі наслідки диктатур
Якщо дивитись на ситуацію збоку, мало що можна зрозуміти. Один «сепар» поступився місцем іншому, все одно, але якщо дивитись на ситуацію зсередини, то на цьому прикладі стає зрозумілим, що система, яку Росія принесла на штиках у Донбас, виключає будь-яку конкуренцію, навіть між представниками одного табору. Ця система почала діяти ще під час прихованої окупації, за часів «ЛНР-ДНР», коли псевдовибори до місцевих «парламентів», також проводились за усунення навіть місцевої декоративної опозиції. Під час «виборів» 2018 до участі у голосуванні не допустили місцевих комуністів, а спроба «ветеранів» сепаратистського руху, на кшталт засновника руху «Донецька республіка» Андрія Пургіна, створити власну партію закінчилась провалом.
Після 2022 саме окуповані українські території стають взірцем для організації політичного життя вже у самій Росії. Політологи говорять навіть про «донбасизацію» російської політики, оскільки обкатані тут політичні технології застосовуються вже на «корінних» територіях, зокрема через різноманітних політичних висуванців. Так, польовий командир з «ДНР» Артем Жога був призначений представником Путіна на Уралі, якій вважався не дуже лояльним до Москви регіоном, спеціально с метою викорінення «ліберальної крамоли».
Але це вже проблеми Росії, для нас важливішими є наслідки цього псевдодемократичного ладу для українських територій. Після деокупації (а вона рано чи пізно наступить) стане нагальним питання повернення до демократичних механізмів, мають бути створені спеціальні просвітницькі програми для подолання наслідків авторитарного панування. Через те, що свого часу на Донбасі не вдало відбувся транзит від радянського ладу, регіон став жертвою проросійських сил, які використовували ностальгію за радянськими часами як інформаційну зброю, регіон опинився в ізоляції усередині країни. Важливо не повторити ці помилки, наслідки панування тоталітарного ладу та диктатури можуть бути дуже живучими. Якщо повернутись до згаданої на початку Східної Германії, то навіть зараз найбільшу кількість голосів ультраправа та проросійська партія «Альтернатива для Німеччини» отримує саме у тих східних німецьких землях, що були частиною НДР.
Олена Фєтісова
Запис Старі пісні про нових людей: російська псевдоопозиція на виборах у Донбасі спершу з’явиться на Реальна газета.