Прагнення Трампа укласти угоди з Росією посилює його роздратування щодо України.
Низка нещодавніх кроків президента, які, схоже, грають на руку Володимиру Путіну, відображають його дедалі сильніше бажання нормалізувати відносини з Москвою — навіть якщо це означатиме подальше послаблення позицій України.
Він відсунув на другий план двопартійний закон, підписаний лише кілька тижнів тому, який запроваджує нові мита проти Росії. Він уклав угоду про закупівлю дизельного пального в Москви. Його переговорники узгодили загальні контури угоди щодо придбання значної частини активів «Лукойлу» — російської енергетичної компанії, що перебуває у скрутному становищі. Крім того, він закликав до заміни президента України Володимира Зеленського, чиї успіхи у перенесенні бойових дій на територію Росії викликають у Трампа глибоке роздратування, пише The New York Times.
Активізація зусиль президента Трампа протягом останніх кількох тижнів, спрямованих на реабілітацію Росії та повернення президента Володимира Путіна до дипломатичних кіл, вражає своєю стрімкістю. Вона вирізняється тим, що Трамп називає Зеленського головною перешкодою на шляху до миру, а також зухвалим запереченням того факту, що Росія продовжує війну — ту саму війну, яку Трамп, за його словами, намагається припинити.
«Чесно кажучи, Росія поводиться нормально щодо України, — заявив Трамп у понеділок, спілкуючись із журналістами біля Білого дому перед від’їздом на передвиборчий мітинг. — Вони майже нічого не роблять», — сказав він, жодним словом не згадавши про російські ракети та реактивні безпілотники, які завдають ударів по житлових будинках у Києві та вцілілих об’єктах енергосистеми України.
Натомість, за його словами: «Ми дали Україні дуже багато. Вони ж нам не дали нічого. Пам’ятайте про це». Він повторив цю думку, щоб підкреслити її важливість. Напередодні ввечері він написав у соціальних мережах, що пан Зеленський «не хоче закінчувати цю війну, і, ймовірно, ніколи й не хотів», оскільки вона забезпечує йому постійний потік коштів і зброї з Європи. При цьому він промовчав про те, що Україна бореться за свій суверенітет і навіть за саме своє виживання у війні, яку вона не розпочинала.
Зневажливе ставлення Трампа до Зеленського — річ не нова. Так само як і його схильність надавати «презумпцію доброчесності» Путіну, до якого він неодноразово висловлював повагу і навіть захоплення.
Однак тепер ситуація змінилася: Трамп став рішучішим у своєму намірі нав’язати Зеленському угоду. Він переконує українського лідера, що намагання утримати окуповані території у східних регіонах країни не варті зусиль, і що Україна також може заробити гроші, якщо відмовиться від заперечень проти угоди — навіть якщо вона буде написана переважно на умовах Росії. Саме таким буде послання від американської сторони для Зеленського у вівторок в Осло, де, як очікується, спеціальний посланник Дональда Трампа Стів Віткофф зустрінеться з президентом України. Як повідомив у своїй заяві уряд Норвегії, зять Трампа, Джаред Кушнер, візьме участь у зустрічі дистанційно.
У дискусії також візьмуть участь прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре та президент Фінляндії Александр Стубб, йдеться в заяві. (Фінляндія стала активним членом НАТО. Під час Другої світової війни вона поступилася Росії близько 12 відсотками своєї території, яку так і не повернула.)
Наступного дня Віткофф і Кушнер вирушать до Санкт-Петербурга, щоб зустрітися з Володимиром Путіним у його рідному місті. Очікується, що там представники Трампа зроблять черговий крок у спробах продемонструвати переваги укладання угод із Путіним — домігшись звільнення американця, який тривалий час перебуває в ув’язненні.
У понеділок Дональд Трамп знову згадав про можливість звільнення заручників, проте не уточнив, про кого саме йдеться. Єдиним американцем, якого Державний департамент США класифікує як «неправомірно затриманого» в Росії, є Стівен Габбард. Росія звинуватила його в участі у бойових діях на боці України як найманця і затримала у 2022 році. Габбарда, якому вже за 70, засудили до понад шести років ув’язнення в колонії.
Xас, обраний для цього звільнення — якщо воно взагалі відбудеться, — багато говорить про стратегію Путіна. Для нього позбутися літнього американського заручника нічого не коштує, а Україні це не приносить жодної користі. Проте в розпал проміжних виборів у Сполучених Штатах це дає Трампу змогу стверджувати, що він проводить зовнішню політику за принципом «Америка — насамперед» (America First), підкріплюючи це зворушливими кадрами возз’єднання в’язня з родиною.
Але ширша мета і для Путіна, і для Трампа полягає в тому, щоб нормалізувати відносини, які почали стрімко погіршуватися понад десять років тому — коли Путін захопив Крим (територію, що була інтегрована до складу України ще за радянських часів) і почав відправляти російських бойовиків на схід України.
Європа та Сполучені Штати відповіли санкціями. Проте вже за рік тодішня канцлерка Німеччини Ангела Меркель підписала з Путіним угоду про будівництво газопроводу «Північний потік — 2», назвавши російського лідера «надійним постачальником».
Задум полягав у тому, щоб знову інтегрувати Росію із Заходом — у надії на стримування територіальних апетитів Путіна. Ця спроба зазнала невдачі; через сім років Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
Сьогодні ця історія — разом із логікою, що лежить в її основі — повторюється. Проте роль, яку колись відігравала Меркель, тепер перебрав на себе Трамп.
Амбіції Трампа, вочевидь, значно масштабніші. Вже йдеться про тристоронню зустріч у Китаї за участю Трампа, Путіна та лідера КНР Сі Цзіньпіна — вона має відбутися на полях масштабнішого саміту країн Тихоокеанського регіону, запланованого на наступний місяць. У понеділок Трамп заявив, що мета зустрічі — обговорення трьох найбільших ядерних арсеналів світу та «денуклеаризація». (Ймовірно, він мав на увазі контроль над озброєннями, оскільки жодна з цих трьох держав навіть віддалено не виявляє зацікавленості в ліквідації своїх ядерних запасів.)
Саме цього й прагне Путін: розширити діалог зі Сполученими Штатами, включивши до нього теми, що виходять за межі українського питання. Це перетворює тривалий конфлікт на лише одну з багатьох проблем, які потребують «врегулювання». А якщо така тристороння зустріч таки відбудеться, сам образ лідерів трьох найбільших ядерних держав, що ведуть переговори, створить враження, ніби вони ділять світ на сфери впливу — подібно до того, як це робили Сталін, Черчилль і Франклін Д. Рузвельт у Ялті.
Через місяць ці троє лідерів мають знову зустрітися — цього разу на саміті G20, що пройде на курорті Трампа «Дорал» у Флориді. Кілька місяців тому Трамп запросив Путіна взяти участь у заході; це стало першим сигналом того, що російського лідера повертають із міжнародної ізоляції.
Однак, щоб дійти до цього, Трампу довелося відмовитися від будь-яких розмов про допомогу Україні у захисті її молодої — хоч і досі обтяженої корупцією — демократії. Хоча він наполягає на тому, що будь-яке врегулювання війни супроводжуватиметься «гарантіями безпеки», покликаними запобігти повторному вторгненню Росії, українські посадовці зазначають, що тепер сумніваються, чи справді Сполучені Штати прийдуть їм на допомогу — принаймні доки Трамп перебуває на посаді.
«Важко знайти прецедент, коли Америка змінювала б сторону в подібному конфлікті, — просто тому, що таких випадків насправді не було», — каже Річард Гаасс, досвідчений дипломат, який працював в адміністраціях як республіканців, так і демократів — від завершення «холодної війни» до вторгнення в Ірак 23 роки тому.
«У цій ситуації безпрецедентним є саме рішення змінити курс: покарати жертву вторгнення — Україну — і водночас винагородити агресора».
Справді, як зауважує пан Гаасс, у новітній історії немає аналогії, яка була б цілком доречною.
Так, у 1972 році Ніксон шокував союзників своїм кроком назустріч Китаю. Згодом, за президентства Джиммі Картера, це призвело до дипломатичного визнання Китайської Народної Республіки та розірвання офіційних дипломатичних відносин із Тайванем. Проте на момент цього кроку Ніксона активної війни не було, а Вашингтон узяв на себе масштабні зобов’язання щодо захисту Тайваню — стратегія, яка успішно діє вже майже півстоліття.
Сполучені Штати вивели війська з В’єтнаму; попри серйозні розбіжності з Південним В’єтнамом, вони не перейшли відкрито на бік Півночі. Крім того, під час першого терміну Трампа, а згодом і за президента Джозефа Р. Байдена-молодшого, було укладено та реалізовано угоду з «Талібаном», що швидко призвело до захоплення влади в Афганістані. Це був вихід, який спричинив крах уряду, що його Сполучені Штати намагалися підтримувати. Однак жодних комерційних домовленостей із керівництвом «Талібану» не було.
Помічники Трампа стверджують, що війна між Росією та Україною досягла, за їхніми словами, «переломного моменту». Вони наполягають, що наступний крок — за Зеленським: він має довести Трампу, що також готовий домовлятися з росіянами, навіть якщо це означатиме відмову від суверенної території. Це саме те, що український лідер свого часу обіцяв Конгресу ніколи не робити. У відповідь він отримав овації стоячи, а також запевнення, що підтримка з боку США ніколи не ослабне. У неділю, виступаючи в ефірі програми «Meet the Press» на телеканалі NBC, він визнав, що ситуація змінилася. Відповідаючи на запитання, чи зможе його країна вистояти без американської військової та розвідувальної допомоги, він сказав: «Звісно, у будь-якій складній ситуації є шанс. Але без підтримки Сполучених Штатів цей шанс буде дуже малим — дуже малим шансом на виживання»…