Сержант 68-ї артилерійської бригади Назар керує німецької самохідкою, яка прицільно б’є по ворогу, але також є ціллю мрії для росіян.
Розмова з бійцем була оприлюднена 19 жовтня на сторінці бригади.
Для більшості у гарматному розрахунку головне питання в цей момент — як пережити обстріл. Для механіка-водія, іноді, воно дещо інше: як вивезти машину, побратимів і себе із зони обстрілу.
Сержант Назар пам’ятає один із таких епізодів особливо добре. Вони щойно завантажили боєкомплект у PzH 2000 і стали на дозаправку пальним. Назар якраз був на броні. Саме тоді по них контрбатарейно почала працювати ворожа артилерія.
«Я віддав команду «в машину». Всі застрибнули в гармату — і тоді дав по газах. Важка машина аж присіла вилітаючи з лісосмуги на польову дорогу», — згадує Назар.
До четвертої ранку противник намагався їх дістати. Навігацію не вмикали — зайві сигнали могли видати місце розташування. Доводилося маневрувати на місцевості, не знаючи точно, де саме вони перебувають.
Під час одного з «перечекати обстріл» поруч поцілили в автопаливозаправник, який спалахнув. Їх бойова машина, вкотре, вимушена була різко рушати з місця. Осколки від снарядів клацали по круппівській броні, машину трусило, але все-таки невпинно рухалася.
І саме в такі моменти робота механіка-водія перестає бути просто військовою спеціальністю. Він бере на себе місію рятівника, який може відчувати страх, але не має права бути ним керованим.
Назар вступив до українського війська у березні 2022 року. Починав з посади механік-водій командної машини управління в одній з артилерійських бригад.
Невдовзі, у тому ж 2022-у, пройшов навчання в Німеччині на 155-мм САУ PzH 2000.
Навчання тривало близько півтора місяця. У червні — повернення в Україну, переміщення на Донеччину та долучення до оборони Бахмута.
Самохідних артилерійських установок PzH 2000 було обмаль у Сухопутних військах, а потреба в артилерійській підтримці наших підрозділів на напрямку була величезною. Тому підрозділ постійно переміщували вздовж лінії фронту. Однієї ночі вони могли бути в одному районі, наступної доби — вже за сотню кілометрів.
«Нас кидали по всьому напрямку. Арти не вистачало, великі сподівання тоді були саме на PzH 2000. Ми працювали цілодобово, з короткими перервами на сон, поповнення БК та дизельним пальним», — згадує Назар.
Для артилерійського розрахунку такий стан справ означав перебування у постійному русі, накопичену втому і відсутність відчуття будь-якої стабільності.
Сьогодні Назар — старший технік артилерійської батареї. Тобто людина, яка вже не перебуває безпосередньо в номері бойового розрахунку, як куля в затісній обоймі, а самостійно має ухвалювати рішення та вирішувати проблемні питання, від яких залежить боєздатність всього підрозділу. Однак, що його втишує, — він і надалі залишається максимально близьким до техніки й до людей, які з нею працюють.
АрміяInform розповідала історію сержанта 68-ї артилерійської бригади, який повернувся із СЗЧ.