Осінь для багатьох дітей пов’язані із прогулянками парками, різнокольоровим листям та блискучими каштанами під ногами. Для 11-річного Богдана Кармазіна каштани – одна з можливостей заробити власною працею гроші, щоб допомогти іншим.
Цьогоріч хлопчик вирішив зробити особливий подарунок своїй гімназії №18, яка відзначила 65-річчя. Він збирав каштани, здавав їх і за отримані кошти придбав мікрофон, яким тепер користуватимуться учні під час шкільних заходів.
На заходах він дуже потрібен. Кричати не треба! З мікрофоном буде легше.
За словами мами хлопчика Інни Кармазіної, син сам запропонував ідею подарунка. Сучасні школярі часто проводять різноманітні заходи, записують відеоролики, виступають перед однокласниками, тому якісне звукове обладнання їм справді необхідне.
Він сам вирішив, що хоче зробити саме такий подарунок. Діти зараз дуже активні, проводять свята, знімають ролики. Вони розуміють, наскільки це необхідно. Я його, звісно, підтримала. І дуже ним пишаюся.
Богдан дуже хотів особисто вручити подарунок під час святкування ювілею гімназії. Проте саме тоді був на футбольному турнірі у Вінниці. Тому мікрофон передали пізніше.
Традиція, яку започаткували разом із татом
Історія зі збиранням каштанів розпочалася не цього року. Колись Богдан робив це разом із батьком Юрієм. Вони збирали каштани, здавали їх, а виручені гроші передавали на допомогу українським військовим.
Збір каштанів – це вже його традиція. Вони започаткували її ще з татом. Раніше збирали каштани разом, а гроші донатили на допомогу Збройним силам України. Після того як тато пішов на війну захищати Україну, син продовжив цю традицію вже самостійно.
Наразі батько Богдана перебуває в російському полоні. Богдан про нього говорить небагато. Відчувається, що ця тема для нього непроста.
Разом із мамою Богдан регулярно долучається до акцій на підтримку військовополонених.
Щосуботи вони приходять на акції нагадати суспільству про тих, хто досі перебуває в неволі.
Я хочу шанувати свого тата. Щоб люди бачили і пам’ятали про полонених.
Коли стало відомо, що Юрій перебуває в полоні, родина не одразу повідомила про це синові. Обставини були незрозумілими, а розмова з дитиною надзвичайно складною. Лише на початку вересня 2025 року вирішили, що Богдан має дізнатися правду.
Тоді мама намагалася знайти слова, які допоможуть синові не втратити віру в повернення батька й водночас продовжувати жити своїм дитячим життям.
Директорка гімназії розповідає:
Я сказала тоді йому: «Богдане, тато повернеться. І він захоче дізнатися, як ти провів ці роки без нього. І за тебе будуть говорити не слова, а вчинки».
Після цієї розмови хлопчик почав ще активніше долучатися до шкільних благодійних заходів, волонтерських ініціатив і футбольного життя.
«Зерна, які я посіяла, проросли»
Директорка Кременчуцької гімназії №18 Ірина Селич, яка очолила навчальний заклад 26 серпня 2026 року, до цього працювала вчителькою початкових класів і навчала Богдана з першого класу.
Вона пам’ятає, як починала працювати з цими дітьми, а потім розпочалося повномасштабне російське вторгнення.
Коли я набрала клас, моїм завданням було не тільки навчити дітей писати й читати. Я поставила перед собою мету виховати справжніх патріотів, людей, які любитимуть свою країну не лише на словах, а й на вчинках.
Війна змінила звичне шкільне життя. Діти змушені були навчатися дистанційно, спускатися в укриття, пристосовуватися до постійних тривог. Та попри це клас активно долучався до волонтерства.
Школярі збирали допомогу військовим, підтримували притулки для тварин, брали участь у благодійних ярмарках.
Ірина Селич зізнається, що подарунок Богдана гімназії став для неї особливим підтвердженням того, що ці роки виховання не минули даремно.
Коли я побачила вчинок Богдана, його подарунок на 65-річчя нашої гімназії, то зрозуміла: зерна, які я посіяла, проросли. Мене це дуже зворушило.
Педагогиня особливо вдячна родині хлопчика.
Попри складні сімейні обставини вони не зачинилися у своїх стінах, не відгородилися від усього світу. Навпаки, обрали шлях мужності, стійкості й сили. Батько Богдана зараз у полоні. І те, як виховують цього хлопчика, приклад не тільки для дітей, а й для нас, дорослих.
Добрі справи в гімназії №18 не обмежуються ініціативою одного учня. Ірина Селич розповідає, що учні, батьки та вчителі регулярно організовують збори на допомогу військовим.
Нещодавно у гімназії провели благодійний ярмарок, кошти з якого спрямували на підтримку захисників, зокрема військовослужбовців 107-ї реактивної бригади. Також допомогли військовому музею, підтримали благодійні ініціативи ВПУ №7 та виконали запит військових, пов’язаних із родинами учнів.
Коли батько Богдана розпочав військову службу, шкільна спільнота теж долучилася до підтримки. За його запитом зібрали гроші та придбали тепловізор.
Яскраво згуртованість шкільної родини проявилася після нещодавнього російського удару по Кременчуку. Одна із сімей гімназії, яка проживала на вулиці Хорольській, постраждала внаслідок обстрілу. Дізнавшись про біду, батьки й учні організували допомогу.
Ми буквально за один день змогли зібрати необхідні речі, продукти харчування, засоби гігієни. Допомогли цій родині й фінансово.
Коли стало відомо, що постраждав і притулок для тварин «Кременчуцькі хвостики», шкільна спільнота зібрала корм і передала його волонтерам.
Директорка підкреслює, що такі ініціативи підтримують не лише батьки п’ятикласників. До благодійних акцій долучаються родини учнів сьомих і дев’ятих класів.
«Ми збираємо посилки, печиво, чай і шкарпетки для військових»
Про свого однокласника Богдана охоче розповідає учениця п’ятого класу Марія Бережна.
Діти разом навчаються з першого класу. Марія розповідає, що волонтерство давно стало частиною життя їхнього класу.
Ми зі своєю вчителькою Іриною Олександрівною завжди допомагали військовим. Донатили, збирали посилки, шкарпетки, печиво, чай.
У гімназії встановлюють скриньки для збору допомоги. Діти після уроків приносять те, що можуть, а потім усе зібране передають захисникам. Особливо школярам подобаються благодійні ярмарки. До Дня захисників і захисниць України у гімназії організували один із таких заходів.
Наша класна керівничка пекла різне, робила навіть грибочки із зефіру. А я готувала трубочки зі згущеним молоком. Інші діти приносили тістечка, різні сюрпризи, власноруч зроблені браслетики. І все це продавали.
Але в класі є й інші традиції, які школярі дуже цінують. Наприклад, вони разом вітають однокласників із днем народження, допомагають один одному, діляться смаколиками.
У нас є однокласники, які живуть у притулку. Ми з ними спілкуємося. Якщо є печиво — ділимося.
Ще одна особлива традиція — різдвяне колядування. Перед Різдвом діти збираються разом, ходять колядувати до вчителів, школою та районом. А зароблені під час колядування гроші передають на допомогу українським військовим.
Мріє стати футболістом і щодня ходити до рідної школи
Попри дорослі випробування, які принесла війна, Богдан залишається звичайним хлопчиком зі своїми захопленнями, друзями та мріями. Найбільше він любить футбол. Хлопець займається в команді «Кремінь», тренується під керівництвом Олександра Зозулі та бере участь у змаганнях. У майбутньому Богдан мріє стати професійним футболістом.
А ще дуже хоче, щоб у його гімназії було більше місць в укритті й усі діти могли постійно навчатися очно.
Богдан також любить відвідувати музей при ВПУ №7, де діти знайомляться з військовою історією, експонатами й особистими історіями захисників.
Ми ходимо до Володимира Полякова. Там дуже комфортно, багато військових речей, зброї, костюмів.
Богдан має чимало планів, проте найголовніше бажання, щоб закінчилася війна і повернувся тато.
Дуже чекаю його, — говорить хлопчик.
Раніше ми писали:
«Колядки і сім тисяч на ЗСУ»: учні гімназії № 18 передали гроші на виготовлення скоб
Сообщение «Хочу, щоб тато мною пишався»: п’ятикласник збирає каштани, допомагає ЗСУ і чекає батька з полону появились сначала на Кременчуцький Телеграф.