Фото ілюстративне
Фото: PAP/Tomasz Waszczuk
Чому польська реформа охорони старожитностей викликала суперечки.
Понад шість мільярдів злотих щорічно може коштувати Польщі реформа, яка спрощує аматорський пошук старожитностей із металодетекторами. Таку суму наведено в документах польського Сейму, а 15 жовтня 2026 року до неї знову привернула увагу газета Rzeczpospolita. Йдеться про прогнозовані витрати на винагороди шукачам, роботу державних установ, експертизи та забезпечення зберігання знахідок.
Утім, фінансова сторона — лише одна з причин суперечок, які вже кілька років супроводжують реформу. Польські археологи попереджають, що спрощення пошукової діяльності може послабити охорону археологічних пам’яток, тоді як прихильники змін розраховують вивести значну частину аматорських пошуків із тіні. Відповідні законодавчі положення ухвалили ще 2023 року, проте їх запровадження неодноразово відкладали. Нині нові правила мають набути чинності 1 січня 2027 року.
Від дозволів до електронної реєстрації
Основою реформи стали зміни до закону про охорону пам’яток та опіку над ними, ухвалені польським парламентом 13 липня 2023 року. Вони передбачають істотне спрощення процедури пошуку прихованих або покинутих історичних предметів за допомогою металодетекторів та інших технічних засобів.
За чинною системою проведення таких пошуків потребує дозволу воєводського консерватора пам’яток. Натомість нові правила передбачають електронне повідомлення через спеціальний мобільний застосунок, створення якого покладено на Міністерство культури та національної спадщини Польщі.
Для реєстрації шукач має вказати свої персональні дані, час і територію пошуків, а також підтвердити наявність згоди власника або законного користувача земельної ділянки. Після автоматичного підтвердження належно оформленого повідомлення можна буде розпочати пошукові роботи без проходження традиційної дозвільної процедури.
Водночас закон не скасовує обмежень щодо місць пошуку. Зокрема, відповідна діяльність забороняється на низці територій, які мають особливий охоронний статус, а також на кладовищах, у місцях поховань і на окремих територіях, пов’язаних із воєнними подіями. Зберігається й обов’язок повідомляти державні органи про предмети, які можуть становити археологічну цінність.
Ініціатори реформи виходили з того, що складна дозвільна система спонукає багатьох аматорів працювати нелегально. Спрощення процедури, на їхню думку, мало б заохотити шукачів реєструвати свою діяльність, а державі — отримувати більше відомостей про виявлені старожитності.
Проте вже на етапі обговорення закону виникли суперечки щодо реальних масштабів аматорського пошуку. Представники пошукових об’єднань і противники реформи оперували різними оцінками кількості людей, які використовують металодетектори. Залежно від джерела йшлося про десятки або навіть сотні тисяч осіб.
Саме ця невизначеність згодом стала однією з головних проблем оцінювання фінансових наслідків законодавчих змін.
Шість мільярдів злотих: звідки взялася ця сума?
У березні 2024 року до польського Сейму внесли законопроєкт про скасування ухваленої реформи. Його обґрунтування містить докладний розгляд можливих наслідків лібералізації пошукової діяльності.
Автори документа використали, зокрема, дані Міністерства культури та національної спадщини Польщі про кількість дозволів, виявлених археологічних предметів і попередні розрахунки витрат на винагороди.
За одним із наведених сценаріїв, після спрощення процедури кількість зареєстрованих археологічних знахідок могла б сягнути приблизно мільйона на рік. Для такого прогнозу використали відомості про результати легальних пошуків у Познанському повіті та припущення про значне збільшення кількості осіб, які повідомлятимуть про свої відкриття.
На основі цих показників автори документа оцінили потенційні щорічні витрати держави приблизно у 6,53 млрд злотих.
Однак цю суму не слід розглядати як встановлений бюджет реформи чи достовірний прогноз майбутніх виплат. Вона відображає розрахунковий сценарій, що значною мірою залежить від припущень щодо поведінки шукачів, кількості знахідок та можливих винагород.
Показово, що саме обґрунтування законопроєкту містить застереження щодо достовірності статистики, використаної прихильниками лібералізації. Отже, фінансова оцінка водночас демонструє масштаб можливого навантаження на державу і невизначеність вихідних даних.
При цьому видатки не обмежуються грошовими винагородами. Державним установам доведеться забезпечувати огляд знахідок, визначати їхній правовий статус, організовувати зберігання, консервацію, а в окремих випадках — додаткові археологічні дослідження.
У парламентських матеріалах звертали увагу й на кадрові проблеми органів охорони пам’яток. Адже спрощення процедури отримання дозволу не скасовує потреби в експертному оцінюванні предметів. Навпаки, збільшення кількості повідомлень може істотно розширити обсяг роботи фахівців.
Виникає своєрідний парадокс: реформа, покликана зменшити адміністративні перешкоди для шукачів, потенційно потребуватиме значно більших ресурсів для опрацювання результатів їхньої діяльності.
Чому заперечують польські археологи?
Професійна критика реформи триває від моменту її ухвалення. Проте у травні 2026 року вона набула нового масштабу.
Конференція деканів і директорів академічних археологічних факультетів та інститутів Польщі звернулася з відкритим листом до керівництва держави із закликом не допустити набрання чинності новими правилами в їхньому нинішньому вигляді. Серед підписантів — представники Варшавського, Ягеллонського, Торунського, Вроцлавського, Познанського та інших університетів.
Автори листа висунули кілька принципових заперечень. На їхню думку, нові положення можуть суперечити окремим конституційним принципам і стандартам Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини, ухваленої у Валлетті 1992 року. Вони також застерегли від зростання витрат на адміністрування знахідок і послаблення державного контролю за археологічними пам’ятками.
Окреме занепокоєння стосується технічної підготовки реформи. У травневому листі науковці наголошували, що після двох перенесень строку набрання чинності законодавчими змінами передбачені ними інформаційна система, реєстр пошуків і мобільний застосунок усе ще не були готові.
Проте головне заперечення археологів стосується характеру самої пошукової діяльності.
Металодетектор дозволяє виявити предмет, прихований у ґрунті, але не визначає його археологічної цінності та зв’язку з навколишніми об’єктами. Монета, прикраса або елемент озброєння можуть бути частиною поселення, поховального комплексу чи іншої археологічної пам’ятки. Їх вилучення без належного документування здатне призвести до втрати інформації, яку згодом неможливо відновити.
Для археолога важливий не лише сам предмет, а й обставини його залягання: стратиграфія, просторові зв’язки з іншими знахідками, спорудами та культурними нашаруваннями. Саме сукупність цих даних дозволяє реконструювати діяльність людей у минулому.
Навіть точна фіксація географічних координат не завжди компенсує втрату археологічного контексту.
Водночас польські науковці не заперечують можливості залучення аматорів до охорони спадщини як такої. У своєму зверненні вони визнають недоліки чинної дозвільної системи та необхідність співпраці з різними зацікавленими сторонами. Їхня пропозиція полягає в розробленні нової моделі охорони пам’яток за участю археологів, музейників, державних установ і представників пошукових об’єднань.
Отже, суперечка стосується не використання металодетекторів, а правил, за якими має здійснюватися така діяльність.
Чи заохочуватиме держава пошук цінних предметів?
Ще одним дискусійним положенням реформи стала зміна порядку винагородження за археологічні знахідки.
За чинними правилами грошову винагороду за виявлення археологічного предмета може отримати людина, яка знайшла його випадково й виконала передбачені законом обов’язки. Натомість нова редакція закону поширює право на винагороду також на осіб, які виявили археологічні предмети під час цілеспрямованих легальних пошуків.
Винагорода не буде автоматичною. Грошові виплати передбачені для предметів особливої історичної, мистецької або наукової цінності. В інших випадках закон передбачає відзначення дипломом. Максимальний розмір звичайної грошової винагороди обмежений 25 середньомісячними заробітними платами в національній економіці за попередній рік, а у виняткових випадках — 30.
Саме поширення системи винагород на цілеспрямовані пошуки викликало додаткові заперечення.
Критики реформи звертають увагу, що фінансове заохочення може стимулювати активніший пошук предметів, які мають високу матеріальну цінність. Вони також вказують на ризик неправдивого повідомлення про місце та обставини виявлення старожитностей, зокрема предметів, здобутих раніше незаконним шляхом.
Це потенційні ризики, а не доведені наслідки реформи. Проте вони ставлять перед законодавцями питання: яким чином перевіряти достовірність відомостей про знахідку, якщо держава відмовляється від попереднього індивідуального контролю за значною частиною пошукової діяльності?
Адже в такій системі визначальне значення матиме вже не стільки дозвіл на проведення робіт, скільки можливість перевірити їхні результати.
Реформа, яку постійно відкладають
Нові правила мали почати діяти ще 1 травня 2024 року. Згодом набрання ними чинності перенесли на травень 2025-го, а у квітні 2025 року польський парламент ухвалив закон про чергове відтермінування — до 1 січня 2027 року.
Польський уряд пояснював необхідність цього рішення потребою надати установам охорони пам’яток більше часу для підготовки й уникнути надмірних бюджетних витрат.
Утім, сама тривалість підготовки свідчить про складність запровадження нової системи. Електронна реєстрація потребує достовірних просторових даних про території, на яких пошуки заборонені або обмежені. Необхідно також забезпечити обмін інформацією між шукачами й державними органами, встановити порядок перевірки повідомлень, експертизи та передачі предметів на зберігання.
Це не лише технічна, а й організаційна проблема. Що простішим стає доступ до пошукової діяльності, то важливішими виявляються механізми контролю за її наслідками.
У травні 2026 року польські археологи запропонували повернутися до попередньої правової моделі та розпочати обговорення нової реформи. Вони також заявили про намір приділити цій проблемі увагу під час Конгресу археології Польщі, запланованого на червень 2027 року.
Таким чином, за кілька місяців до очікуваного набрання чинності законодавчими змінами дискусія щодо майбутнього аматорського пошуку старожитностей залишається відкритою.
Польський випадок показує, наскільки складно поєднати бажання спростити участь громадян у пошуку історичних предметів із необхідністю зберегти контроль за археологічною спадщиною. Саме по собі електронне повідомлення здатне замінити адміністративну процедуру, але не професійну експертизу, документування та відповідальність за збереження знахідок.
Зрештою, найбільша суперечність цієї реформи полягає не в прогнозованих шести мільярдах злотих. Відмовляючись від попереднього контролю за пошуками, держава бере на себе значно ширші зобов’язання щодо перевірки їхніх результатів. І поки залишається невідомим, наскільки польська система охорони пам’яток готова до такого перерозподілу відповідальності.
За матеріалами:
https://api.sejm.gov.pl/sejm/term10/prints/257/257.pdf
https://www.archeologia.uw.edu.pl/wp-content/uploads/2026/05/List-Otwarty-Konferencji-2026.pdf
https://eli.gov.pl/eli/DU/2025/537/ogl
Автор : Юрій Пуголовок